Як змінювалась злочинність у Винниках

Як змінювалась злочинність у Винниках

Скільки існує людство – стільки поміж людей розповсюджена злочинність. Історія різних злочинів у Винниках також є дуже довгою та різноманітною. Читаючи давні документи, ми знаходимо там багато згадок про різні шахрайства, вимагання, грабунки. І, справді, родичі не могли поділити майно. Є згадка, коли в Середньовіччі скандалом завершилася суперечка братів Лагодовських за сіно на винниківському лузі

Скільки існує людство – стільки поміж людей розповсюджена злочинність. Історія різних злочинів у Винниках також є дуже довгою та різноманітною.

Читаючи давні документи, ми знаходимо там багато згадок про різні шахрайства, вимагання, грабунки. І, справді, родичі не могли поділити майно. Є згадка, коли в Середньовіччі скандалом завершилася суперечка братів Лагодовських за сіно на винниківському лузі (тепер – район Загороддя). У давньому літописі згадано, що брати зібрали в своїх маєтках багато людей із запряженими кіньми й одного дня прибули у Винники та покосили всю траву й вивезли її до себе. Жахливою є історія ворожнечі згаданих братів, які постійно скандалили поміж собою. І одного дня один із з них унаслідок ворожнечі загинув від рук рідних братів.

Та що ж можна було чекати від людей, які бачили погроми, грабунки, вбивства? Адже на наші терени споконвіку сунули різні орди, війська близьких і далеких народів. І всі вони вбивали та грабували місцевих людей.

Такий «надзвичайний» стан на наших теренах, правдоподібно, внормувався після підпорядкування Галичини Австрійській імперії. Нова влада почала проводити зовсім іншу «цивілізаційну» політику,  поступово накладаючи на місцевих людей не лише обов‘язки, але й надавала певні права. Хоча  знаємо, що злочини все одно траплялися й тоді. Та людей вже не вбивали й не грабували так масово.

За польської окупації на Західній Україні не було спокою. Згадаймо лише безчинства пацифікації! Та масових убивств не було. Знаємо зі спогадів нині покійної мешканки Винник 1927 року народження, що вона бачила чоловіка, який скоїв убивство. Вона тоді була ще дитиною й запам‘ятала, що це було щось страшне й вражаюче для навколишніх. І для самого вбивці, згадувала ця жінка, це також було жахливим потрясінням. Бо коли його вели поліцейські,  закованого в ланцюги, то він сам перебував у шоковому стані й кожному зустрічному намагався розповісти, що щойно  убив людину. І при цьому видавалося, що він – напівбожевільний.

Ситуація знову кардинально змінилася після приходу комуністів і фашистів. У період із 1939 й до середини п‘ятдесятих років місцеві люди стали свідками жахливих злочинів. Згадаймо спогади нині покійної місцевої мешканки Ольги Гума ненко-Магаляс, яка на власні очі бачила розіп‘ятих більшовиками священиків на стіні однієї з львівських тюрем. Із розпоротого живота одного з мучеників було видно мертве немовля. А навколо було ще безліч замордованих росіянами людей. Згадаймо розстріли більшовиками мешканців Винники під час їхньої панічної втечі влітку 1941 року. Згадаймо людські голови, які кати-московити викинули на подвір‘ї місцевого НКВС! Багато наших мешканців і самі стали жертвами згаданих окупаційних режимів. У згаданий період людське життя не мало для влади жодної цінності. «Винниківський Вісник» уже розповідав про те, що в період із 1939 до середини 50 – их років минулого століття  населення Винники зазнало значних змін (мається на увазі його національний склад). Масово зникли німці, євреї та більшість поляків, які тут компактно проживали не одне століття. З‘явилося багато росіян. І в сорокових роках зросла кількість побутових злочинів. І річ не лише в тому, що всі люди були дуже бідними після військового лихоліття, переселень, депортацій, організації колгоспів. Є багато свідчень, що дуже багато злочинців із тодішнього СРСР прибували на територію Західної України, скоюючи тут грабунки, розбої, вбивства. І представники нової радянської влади, а особливо каральних органів, за своєю сутністю були жорстокими бандитами: вбивцями, садистами, ґвалтівниками тощо. І при цьому вони мали необмежену владу на місцевим людом. Після чергового пограбування й вбивства енкавеесівець міг заявити, що знищив бандерівця, який чинив відчайдушний опір. Знаємо, що деякі тодішні представники цивільних органів влади самі було шоковані жорстокістю й злочинами представників силових органів. І було багато випадків (про це збереглися архівні документи), коли представники цивільної влади намагалися вгамувати своїх силовиків.

Мешканцю Винник О. незабаром виповниться 80 років. Проте, він і зараз пам‘ятає, як у післявоєнних Винниках «загніздилася» нова злочинність, яку принесли сюди червоні окупанти. Разом із батьком-енкавеесівцем у Винники прибув і його син. З‘ясувалося, що «яблуко від яблуні» закотилося недалечко. Бо син-підліток був уже досвідченим у бандитських справах. І він почав гуртувати місцевих дітей для створення своєї банди. Маючи «підвішений» язик, вмів переконувати (очевидно, що мав у цьому добрий досвід). Бо зі слів пана О., чужинець-підліток дуже швидко зібрав собі групу винниківських дітлахів, які підпали під його вплив. А серед них був і пан О. Першим завданням для пана О. від чужинця було викрасти від своєї матері ключі з місцевої школи. Мама пана О. зі сином лише нещодавно переїхала у Винники з району й працювала тут учителькою.

А чужинець-бандит вирішив, що саме в школі є чим поживитися й намовив місцевих підлітків разом скоїти зі стін школи крадіжку. Він добре знав, що мама пана О. є вчителькою й має вдома ключі від приміщення навчального закладу. Тому й доручив О. поцупити ключі, маючи план  серед ночі проникнути в приміщення школи для скоєння крадіжки. Пан О. згадував, що одразу не зміг відмовити очільнику цієї банди, бо його авторитет і вміння переконувати таки давалися взнаки. Але О. безперестанку гнітили страх перед законом і муки совісті перед рідною мамою. А час зустрічі з керівником банди невблаганно наближався. Треба було виконувати наказ бандита. Мама ні про що не здогадувалася, ключі від школи лежали вдома. Та страх і муки сумління ставали для дитини все нестерпнішими. Що скаже бандит, коли він не виконає його завдання? Вилучивши мить, коли мама відвернулася, О. непомітно взяв ключі й заховав у свою кишеню. Через певний час він пішов із хати. О призначеній годині він мав зустрітися з бандитом на початку Винник. Йдучи на призначене місце, О. постійно розмірковував про те, яким чином йому позбутися впливу бандита й не виконувати його доручень. І вже в дорозі вирішив, що не віддаватиме йому ключів. У визначену годину від побачив чужинця-бандита, який заклопотано поспішав йому назустріч. О. вирішив, що нізащо не віддасть йому ключів. Коли вони  зустрілись і О. повідомив, що ключів не викрав і не збирається цього робити, то чужинець зі всієї сили зацідив йому кулаком у підборіддя. О. згадував, що від болю втратив свідомість. А коли отямився, то побачив, що його кривдник, знову ж поспіхом, пішов із місця зустрічі. О. зі  страхом поліз до своєї кишені й з полегшенням переконався, що ключі все ще там.

Пан О. розповідав, що більше з чужинцем він  жодних справ не мав. А багато винниківських хлопців після знайомства з цим бандитом стали кримінальними злочинцями і сиділи у в‘язниці.  Він один зумів їм зруйнувати  життя.

Мешканець З., нині покійний, згадував, що його було заарештовано за службу в дивізії «Галичина» й він сидів у в‘язничній камері у Львові. Камера була переповнена невільниками й раптом залізні двері відчинилися й конвоїри запроторили до неї ще двох людей. І це були керівники Винниківського районного відділу НКВС. Багато невільників, які тоді перебували в камері, знали цих нелюдів в обличчя. І багато з них знали, за що їх було заарештовано своїми ж. Тому в‘язні одразу ж почали поводити себе дуже агресивно стосовно новоприбулих невільників. Побачивши, що становище в камері загострюється, прибульці почали бити у двері кулаками й кликати конвоїрів. Після цього арештантів забрали з цієї камери. Та З. розповів, що енкавеесівців було заарештовано своїми ж за страхітливий злочин. «Мандруючи» навколишніми селами тоді ще Винниківського району в пошуках українських повстанців, на узліссі  вони зустріли дівчинку, яка саме несла обід своїм рідним, бо ті весь день важко гарували  в полі. Двоє нелюдів-енкавеесівців накинулися на дівчинку та зґвалтували її. Згодом, щоб замести сліди свого нелюдського злочину, вони її застрелили. Із цими нелюдами перебував місцевий чоловік, який слугував їм за візника. І щоб він також мовчав, бандити примусили його здійснити кілька пострілів у вже мертву дівчинку. А ще вони намагалися переконати своїх керівників, що дівчинка потрапила їм у руки тоді, коли несла харчі українським повстанцям. Не знаємо, яким дивом, але правда тоді виявилася й злочинців було заарештовано. Наразі не знаємо про їхню подальшу долю.

Добре відомий усім мешканцям Винник Зеновій Слота (нині покійний) згадував, як уперше зустрівся з корупцією в радянській системі. Після важкого поранення він довго лікувався у військовому госпіталі для червоноармійців і побачив, які тамтешні посадові особи таємно торгували лікарняним одягом. Це був період жахливої бідності й люди намагалися придбати хоча б якесь лахміття. А сталінські горе-вояки намагалися поживитися навіть на цьому дранті. Але для молодої людини, яка лише нещодавно потрапила в радянську систему координат, це було дикістю.

Ми навели приклад про те, як досвідчений бандит «вербував» собі помічників для злочинного промислу серед місцевих підлітків. Але маємо спогади нині вже покійного мешканця Винник про те, як із простих людей робили вбивць. Цей чоловік прожив дуже довге й важке життя. Варто сказати лише те, що він і його  дружина пережили Голодомор. Згодом потрапив на війну. І вижив. Та після війни йому не дали спокою, бо не маючи жодного майна, він залишився в армії. До цього ж у Львові. А в ці роки боротьба поміж сталінським режимом і українськими патріотами просто кипіла. Щодень гинули люди. І героя нашої розповіді також не залишали в спокої. Йому разом із іншими солдатами постійно доводилося брати участь в облавах і пошуках повстанців у близьких до Львова населених пунктах. А під час цих подій українська кров лилася рікою. Солдати, в яких збереглося ще щось людське, намагалися уникати застосування сили проти цивільного населення, не хотіли вбивати місцевих людей. Але їхні досвідчені кати-офіцери добре знали психологію людей, тому пильно стежили за тим, щоб ніхто з їхніх підлеглих не залишився з чистим сумлінням. Вони робили все, щоб їхні вояки побільше мали невинної людської крові на своїх руках.

І така прискіплива увага в командира була до тоді ще молодого бійця І. Нелюд завжди під час акцій не відступав від І., гнав його на найнебезпечніші ділянки, називав бандерівцем і підозрював, що той не хоче боротися з ворогами Сталіна, намагається не проливати людської крові. Під час однієї з облав І. не витримав і таки  вбив невинну людину. Кат добився свого й зробив І.  подібним до себе. І. прожив дуже довге життя, але цей гріх до останніх його хвилин не давав йому спокою. А тоді, в сорокові роки, після згаданої облави І. почав втрачати глузд. Дійшло до того, що його кат-керівник почав опікуватися ним. Не зважаючи на те, що І. був військовослужбовцем, офіцер наполіг на тому, щоб він почав навчання у вечірній школі, щоб менше згадував про цю облаву, а готувався до мирного життя після армії. Громадянин І. зрештою здобув освіту, створив сім‘ю, прожив довге життя. Але цей страшний гріх навіть у найщасливіші миті його життя не давав йому про себе забути.

visnyk
ADMINISTRATOR
PROFILE
Володимир ГАВРИЛІВ

Дивіться також

Залишити коментар

Ваш email не буде опубліковано. Обов'язкові поля позначено *

Cancel reply

Останні новини