29 січня 1918 року на Чернігівщині українські студенти вступили у смертельний бій з п‘ятитисячною армією російських окупантів під орудною ката Муравйова.

Як і 103 роки тому,  так і тепер, наше суспільство залишилося розсвареним різними чварами, амбіціями. Тому 29 січня 1918 року на станцію Крути захищати незалежну Україну зібралася майже виключно молодь – 300 студентів і ліцеїстів. Саме цим героям, справді, боліла душа за рідну Україну, за свій обманутий і пограбований економічно та духовно народ.

Інші мешканці України, а це багато мільйонів людей, тоді, як з‘ясувалося, «не мали часу», «не втручалися у політику», «вже не вірили нікому», 29 січня 1918 року зовсім не знали про бій під Крутами. Їм було байдуже. Та промайнуло зовсім мало часу, як до кожного дому українця завітали «посланці» з НКВС-МДБ-КДБ. І принесло вони цим українцям Голодомор і репресії, колективізацію та депортацію. І немов страшний змій із дитячих казок у кожної української родини почав вимагати ще й їхній дітей. На «гарматне м‘ясо» для московських військових авантюр, на каторжні роботи у Заполяр‘ї чи в радянських колгоспах.

І тоді кров і сльози залили  не лише поля під Крутами, але усю нашу Україну.

Колись мальовничі українські села вкрилися непохованими людськими трупами. У кожному українському місті та селі з‘явилися величезні братські поховання, де московські окупанти просто зарили сотні тисяч замордованих ними українців. І закатували їх лише за те, що вони були українцями.

Тому пам‘ятаймо про те, хто наш ворог. Пам‘ятаймо, що в Україні триває війна з Росією. І окупант з Московії вбиває й грабує Україну. Наразі лише на Донбасі й у Криму. Бо зараз уже сучасні українські герої стримують його. Стримують, ризикуючи власним життям. А тим часом на мирній частині України знову все голосніше чути волання тих, у кого «нема часу», яким байдуже, «який прапор і які не втручаються». Коли агресор добереться до вас, то не питатиме вашу думку, а одразу ж вимагатиме плати. І не лише майном, а й нашими діточками. Бо йому й надалі потрібні  «гарматне м‘ясо» і дармова робоча сила.

Тому думаймо гадаймо й своє обороняймо.

А юнаків, які полягли під Крутами, пам‘ятатимуть і через тисячі років. Бо вони були не лише справжніми вояками, патріотами, мужніми синами України. Вони не були байдужими!

У бою під Крутами загинув цвіт України. Вічна їм пам‘ять! І слава героям!