Марія Петрівна Криса народилася 17 квітня 1928 року в с. Чижиків, що неподалік Винник. У 2018 році Винниківська міська рада відзначила жінку званням «Почесний довгожитель Винник». Пишні короваї Марії Криси побували в Америці, Польщі, в багатьох містах України. Неодноразово її смачні вироби відзначали призовими місцями на різних конкурсах, на яких вона представляла Винники. «Я закінчила
Марія Петрівна Криса народилася 17 квітня 1928 року в с. Чижиків, що неподалік Винник. У 2018 році Винниківська міська рада відзначила жінку званням «Почесний довгожитель Винник».
Пишні короваї Марії Криси побували в Америці, Польщі, в багатьох містах України. Неодноразово її смачні вироби відзначали призовими місцями на різних конкурсах, на яких вона представляла Винники.
«Я закінчила тільки шість класів, бо було не до навчання – була війна, – розповіла пані Марія. – У дитинстві пасла корову, працювала в полі. Ми не бідували. Мали чотири морги поля. Батько працював бригадиром у колгоспі, але помер. А у війну на нашу хату в Чижикові впала бомба. Мала зведених брата та сестру по мамі. Війна була страшна. «Катюша» не давала їсти зварити. Сусіди були добрі, нафта була дорога, мила не було, але тоді люди жили дружно. Не те, що зараз. Бомба понищила хату, треба було латати. Брат загинув на війні. Грошей не було. Тому взялася шукати роботу. Не в селі. В інших населених пунктах. Голова сільської ради дав довідку, що відпускає зі села, бо без такого папірця не можна було ніде влаштуватися й виробити паспорт».
Марії Крисі вдалося знайти роботу у Винниках. У 1949 році вона влаштувалася працювати на тютюнову фабрику – працювала в цеху на сортуванні папіросів. Пропрацювала шість років. Виробництво було шкідливе, треба було добре харчуватися, грошей не вистачало, бо допомагала сім’ї. Важко було. Автобуси ходили рідко. Доводилося йти на роботу і з роботи пішки або добиратися попутними машинами. Таке добирання привело до того, що Марія відморозила собі ноги. А ходити мусила щодня вісім-дев’ять кілометрів через Чишки, бо мама була хвора, потребувала постійної опіки.
«Я їла і не їла, бо треба було гроші віддавати за позику, і маму піднімати», – згадує пані Марія.
Згодом знайшла квартиру і перейшла на роботу на швейну фабрику. Спочатку працювала ученицею швачки. А потім її взяли на постійну роботу. «Не можу не згадати добрим словом свою начальницю – Марію Михайлівну Огоновську. От уявіть собі: мама хвора, її страшно залишити саму, а мені треба йти на роботу в другу зміну. Я вже й не знала, як відпрошуватися. А Марія Михайлівна не належала до байдужих людей, цікавилася життям своїх працівниць. Знаючи про мою ситуацію, вона приходила в цех і відпускала мене під свою відповідальність. І я її за це поважаю», – каже Марія Криса.
Отак у роботі та постійних турботах минав день за днем. Я б ще працювала на фабриці, але так склалися обставини, що мусіла вийти на пенсію. «Думала, як підеш з роботи, то вже не живеш на світі, – розповідає винниківчанка. – Але праця допомагає. Це рецепт від усяких бід і найкраще вирішення проблем. Я вийшла на пенсію в 1986 році. Заслужила ветерана праці. Маю медаль за багаторічну добросовісну роботу. Сестра пропонувала, багато разів просила-вмовляла, щоб я приїхала жити до неї в Америку. А я думаю: та як я кину все, свої Винники? Я хотіла жити в своїй країні – Україні, в своїй хаті, яку сама придбала, добудувала і «викохала».
Мені добре живеться за незалежної України. Маю непогану пенсію. На всі свята допомагають держава, Винниківська міська рада, соціальна працівниця – Наталя Лисенко. Та й усе життя я нічого нікому поганого не робила. Тільки добро. Тому, мабуть, мені й гарно живеться».
Спочатку не вміла пекти. Тож жінка почала експериментувати і, як кажуть, методом проб і помилок досягла певних успіхів. У неї такі короваї виходили, що шкода було різати. Головна таємниця вдалого короваю – тісто треба довго місити.
«Мама пекла щотижня хліб і паски на Великдень, – розповідає довгожителька. – Але тоді мені було не до того. Я не придивлялася, як вона то робить. Навчилася пекти вже у Винниках. Як то кажуть, з «легкої» руки сусідки – Гєні Тички. Вона навчила пекти, уточнювала рецепти, допомагала й радила. А ще треба було гарно «вбрати» коровай. Для цього ходила по Винниках і шукала тоненькі патички з бозу, стругала з них палички і вбирала їх квітами та жовтими стяжками. Пекла не тільки короваї, а й пляцки на весілля. Бувало, що по п’ятдесят пляцків пекла одночасно на два весілля. А колись міксерів не було. Треба було рукою збивати. Було тяжко, але все вдавалося».
Пані Марія пекла розмаїті пляцки. Зберігає товстезний зошит із рецептами. Хоча це заняття вважає не з простих – треба було все підраховувати. А потім зреклася пляцків і «пішла» на короваї. Ніколи не шкодувала порад і рецептів усім, хто просив. А тепер мало хто хоче пекти. Часи змінилися – легше купити в магазині. Зараз жінці вже важко давати раду з випічкою та й сім’ї нема – не хочеться пекти для себе одної. Але паску пече щороку. І ще любить спекти маківника.
Уся домівка пані Марії прикрашена вишивками – обруси, вишиті штори на двері, подушки, серветки… Це захоплення з’явилося не з дитинства. Тоді йог обуло б важко реалізувати: Світла не було, газ був дорогий, нитки були дефіцитом. Опановувати «хрестики» взялася вже в зрілому віці у Винниках.
На помітному місці грамоти за перемоги в конкурсах за найліпші короваї, диплом за збереження та підтримку давніх українських традицій хлібопекарства, організованого Гільдією приватних пекарів та кондитерів Львівської області, вирізки з газети «Винниківський Вісник».
Жінка цитує напам’ять Шевченків «Заповіт», хоч закінчила усього шість класів, і плаче, бо кожен рядок пропускає через серце. Демонструє своє вміння до написання привітань.
«Люди не вірять, що маю стільки літ, – з гумором каже довгожителька. – На цвинтарі поховала маму і сестру. Там порядок. На городі сама пораюся. Колись поле мала на «неграх». Зараз тільки біля хати – саджу цибульку, бульбу, трускавку, моркву, петрушку… Город оброблений. Скільки мені треба? Чистенько в хаті. Люди дивуються, коли я то все встигаю. Я все життя роблю на хату, бо постійно її ремонтувала, добудовувала… Не люблю капару, а сама не можу дати раду, якщо треба щось поремонтувати, то внук старшої сестри допомагає».
Гордість пані Марії – ікона Матінки Божої на парчі, яка ще за Польщі була в її родині. Стверджує, що вона її охороняє за те, що жінка багато працює.
Марія Криса співала в церковному хорі, адже ще з дитинства мала гарний голос і знала багато українських пісень. Брала участь у споруджені храму св. Володимира та Ольги в місті Винники. А ще пані Марія багато молиться: за рідних, за Україну і вояків на Сході. Старожилка каже, що молитва і віра в Бога допомогала їй протягом життя.












Залишити коментар
Ваш email не буде опубліковано. Обов'язкові поля позначено *