До 30-річчя незалежності України: 13 помешкань Степана Кадиляка (частина перша)

До 30-річчя незалежності України: 13 помешкань Степана Кадиляка (частина перша)

«Винниківський Вісник» пропонує читачам розмову зі старожилом Винник – 81-річним Степаном Кадиляком. Наша розмова відбулася напередодні визначної події – 30-річчя відновлення незалежності України. Після розпаду Київської Русі наша Україна століттями перебувала у чужому ярмі. Український народ пережив багато горя й біди, перебуваючи у різних імперіях та державотвореннях. Були Голодомори й депортації, колективізації й русифікації, полонізації,

«Винниківський Вісник» пропонує читачам розмову зі старожилом Винник – 81-річним Степаном Кадиляком.

Наша розмова відбулася напередодні визначної події – 30-річчя відновлення незалежності України. Після розпаду Київської Русі наша Україна століттями перебувала у чужому ярмі.

Український народ пережив багато горя й біди, перебуваючи у різних імперіях та державотвореннях. Були Голодомори й депортації, колективізації й русифікації, полонізації, було багато трагедій. Про це не маємо права забувати, адже за свою незалежність українці заплатили й платять надто велику ціну. І зараз, у період українсько-російської війни, яка триває вже восьмий рік, у душі українцям щодень заливають безліч московської брехні-блекотиння, щоб посіяти в нас зневіру, паніку, пригніченість. І вдень, і вночі московські пропагандони переконують українців у тому, що московське рабство краще за вільне життя у своїй незалежній країні. Що українські герої, які поклали своє життя за волю  й незалежність рідного народу, гинули марно. Що їхніх батьків депортували у Сибір, грабували й убивали з якоїсь великої необхідності (про це, мовляв, можуть знати тільки вони – московити). Що українцям мати свою мову, культуру й церкву – дуже й дуже погано. Мовляв, краще змиріться з нашою зверхністю й працюйте на Москву. Віддавайте своїх дітей на рабські роботи у Сибір, віддавайте їх на гарматне м‘ясо на безперервні військові авантюри Московії. Ось тоді й житимите у мирі… Як за Союзу.

Та не дочекається поганий московит капітуляції України, доведеться йому таки відповідати за всі свої злочини!

Пан Степан Кадиляк (на фото ліворуч, поруч рідний брат Григорій) за своїх понад вісімдесят років устиг пожити у багатьох чужинецьких державотвореннях: під польською, німецькою, російською владах. У 1991 році таки здійснилася віковічна мрія українців і вони вибороли незалежність для України!

Йому є з чим порівняти.

Народився Степан Кадиляк у 1941 році на Закерзонні (село Чорногорб, що неподалік Санока, тепер Польща). Село було українським, хоча проживало декілька єврейських і циганських родин (поляків не було взагалі!).

Батько Григорій Кадиляк (1905 року народження) та мати Єва Кадиляк (1906 року народження) виховали чотирьох дітей – доньку Юлію, 1932 р.н., синів Василя, 1935 р.н., Григорія, 1939 р.н. і Степана, 1941 р.н. Ще одна їхня дитина – донька Катерина – померла у 1938 році.

Сім‘я Кадиляків мала великий новий будинок, зразкову господарку. Жили, як кажуть, своєю працею, мали хліб і до хліба та нічого не просили ні в кого. Батько Григорій Кадиляк мав важке дитинство. Адже його батько загинув під час Першої світової війни на італійському фронті. Тому дитині було дуже важко. Але Григорію Кадиляку пощастило потрапити на роботу у Францію. Там він працював у тамтешнього фермера, заробив добру копійчину й повернувся на Батьківщину. Як згадує Степана Кадиляк, французький роботодавець дуже просив його батька залишитися у нього на постійне місце проживання. Пропонував перебратися у Францію разом із сім‘єю. Та Григорій Кадиляк усією душею прикипів до рідного краю, буквально рвався додому. Адже рідні Бескиди для тамтешніх українців були не лише Батьківщиною чи просто домівкою. Багато розмовляючи з депортованими українцям із території Польщі, переконуюся з їхніх слів, що вони вважали й надалі вважають (тепер уже їхні нащадки) тамтешній край – земним раєм! Мабуть, так і було. Та промайне лише якихось декілька років, як поляки, німці та російські окупанти перетворять цей райський куточок нашої планети на справжнісіньке пекло! А тамтешніх мешканців або вб‘ють, або навічно повиганяють із їхніх затишних домівок. Такою гіркою й важкою є наша історія! Бо десь у далекому московському кремлі в ці роки сидів вусатий людожер. І він одним розчерком свого пера позбавив понад мільйон мешканців  Закерзоння буквально всього: Батьківщини, рідного порогу, майна, сім‘ї, родини, здоров‘я або ж і життя. Понад мільйон людей через самодурство московського неука й садиста позбулося свого земного раю! Ось такою була глобалізація вже всередині минулого століття! На жаль, московити використовували тодішні досягнення цивілізації виключно на шкоду людям (як це зараз робить черговий їхній тиран і садист Путін).

Німецький генерал і крадіжка гармошки москалем-«визволителем»

Не дивлячись на малий вік, пан Степан Кадиляк добре пам‘ятає період Другої світової війни. У дитячій пам‘яті назавжди закарбувався страх і безоборонних людей, які потрапили поміж жорна боротьби двох світових імперій. Пан Степан пригадує, що частину їхнього просторого будинку під свій штаб забрали німці. Під час відступу через їхнє село проходив фронт. Ішли важкі бої, горіли хати. А люди ховалися від бомбардувань і обстрілів, які велися з літаків. Це все ще маленьким пан Степан дуже добре запам‘ятав. Як і те, що під час відступу німці почали грабувати їхнє збіжжя з комори. А батько пана Степана, який виховував чотирьох діточок, кинувся у штаб і почав просити керівника німців, щоб змилувалися над ними й залишили їхнє збіжжя. Тоді німецький командир вийшов і змусив своїх солдатів усе негайно повернути.

Пам‘ятає пан Степан і першого радянського солдата. А запам‘ятав його тому, що перший червоноармієць, який переступив їхній поріг, одразу ж пограбував їх. Йому дуже сподобалася гармошка (так пан Степан називає цей музичний інструмент), яку батько придбав під час заробітків у Франції. І скаржитися на «визволителів» було марно. Згодом нова влада дісталася до їхньої комори.

«Прокляті куркулі» і допомога вдовам

Нова влада одразу продемонструвала своє ставлення до селян, які мали власні господарства. Звісно, воно було дуже негативним. Відчула це на собі і родина Кадиляків. Адже у них господарка була зразковою. Батько пана Степана був серед шістьох кращих господарів їхнього села.

Нова влада одразу ж погнала всіх здорових чоловіків на фронт – під німецькі кулі. За станом здоров‘я батько пана Степана не міг воювати. Тому займався не лише господарством, але й допомагав жінкам зі свого села, які залишилися без своїх чоловіків. У свою чергу ці жінки намагалися хоча б якось йому віддячити й також виконували для нього необхідну роботу (тепер у нас це назвали б бартером). Та московській банді всюди вважалися вороги. І батька пана Степана вони теж назвали «клятим куркулем».

visnyk
ADMINISTRATOR
PROFILE
Володимир ГАВРИЛІВ

Дивіться також

Залишити коментар

Ваш email не буде опубліковано. Обов'язкові поля позначено *

Cancel reply

Останні новини