У вівторок, 20 серпня, виповнилося 75 років від початку запеклого бою Самооборони села Лагодів і військ НКВС.

Село Лагодів розкинулось неподалік Винник. У сиву давнину маєтки у Винниках і Лагодові мав український шляхтич Ванько Лагодовський. І у Винниках, і у Лагодові були фортеці. До речі, у Лагодові в часи Середньовіччя фортеця стояла на острівці, посеред озера, й була недоступною для ворогів.

Мешканці не лише Лагодова, але й усієї Західної України були вражені нечуваними з часів Середньовіччя звірствами московських окупантів, які вдерлися на нашу землю 17 вересня 1939 року. Депортації населення у Сибір, масові грабунки й нищення релігії та культури українців. А коли червоні окупанти відступили й залишили за собою гори замордованих людських тіл, то ненависть до сталіністів і загалом до Московії запалала з такою силою, що й у третьому тисячолітті люди згадують із жахом ці події.

Коли в липні 1944 року на заміну фашистам на нашу землю ступили комуністи, то люди з острахом чекали на нові звірства сталіністів. На жаль, вони не помилилися, бо тепер репресії розпочалися у ще більших масштабах і ще з більшою жорстокістю.

Але другий  прихід сталіністів мав уже іншу особливість. А саме те, що в роки війни було підготовлено велику мережу людей, які готові були до останньої краплини крові захищати Україну й рідну землю від нового жорстокого окупанта.

Коли в  село заходили окупанти, то вони не лише знищували інтелігенцію цього населеного пункту й грабували людей. Московські людолови найперше вишукували молодих хлопців, що перетворити їх на гарматне м‘ясо для розширення Московії. А служити окупантам на Західній Україні не було бажаючих, тому поповнення їхній армій відбувалося з особливою жорстокістю. Коли молоді хлопці втікали з села, то нова влада брала в закладники їхніх батьків і рідних. Ось таким нечуваним терором і страхом червоні вбивці-генерали поповнювали ряди своїх з‘єднань.

Знаючи все це, молодь і старше покоління вирішило просто не допустити в село Лагодів більшовиків. Зараз це видається неймовірним і вражаючим, адже радянські фронти ламали лінію оборони фашистів, а тут декілька десятків молодих хлопців вирішили протистояти московській армаді. І вони виграли цей бій! Що видається ще більш неймовірним, але так було.

Отож, на заклик з‘явитися у Глинянський райвійськкомат ніхто з чоловічого населення Лагодова не відгукнувся. А так тривати, на думку окупантів, не могло, бо бездарні радянські генерали вміли воювати лише, закидуючи ворогів тілами своїх солдатів. Це також незаперечний факт, який назавжди залишився в історії людства.

У неділю вранці, 20 серпня 1944 року, до села Лагодів приступив потужний загін із понад двох сотень людей. Там були працівники райвійськкомату, партійні працівники, професійні вбивці з НКВС і звичайні солдати, яких було від 200 до 240 чоловік.

Та Самооборона Лагодова останніми днями також не дрімала. На західній околиці села хлопці виявили непроханих гостей і зустріли їх розпеченим свинцем. Розгорівся запеклий бій. Згодом очевидці згадували, що в цегельні окупанти встановили міномети й розпочали обстріл цього знаменитого села. Але невдовзі їх було знищено групою мешканців Лагодова під керівництвом С. Антошківа. Українські патріоти зуміли зненацька застати ворогів і знищити їх усіх.

Отримавши таку жорстку відповідь, московити на деякий час відступили й викликали на підмогу авіацію, яка перебувала неподалік Лагодова – в селі Куровичі. Кажуть декілька літаків кружляли над Лагодовом цього дня й вистрілювали свій боєкомплект. Великої шкоди мешканцям села вони не завдали. Настала ніч і спроби атакувати село припинилися. Та з настанням нового дня окупанти знову полізли в село, розпочався кривавий бій. І знову на підмогу вороги викликали авіацію та три броньовики.

Більшовики цього дня зазнали великих втрат. І не лише в людях. Бійцям Самооборони села Лагодів пощастило збити ворожий літак! І це найбільш неймовірна подія цього бою. Наші хлопці відкрили шквальний вогонь по літках, які кружляли над їхнім селом і несли людям із неба смерть.

Та раптом один із літаків задимівся й упав неподалік сусіднього села Підгайчики. Після цього проти оборонців села Лагодів вороги авіацію не застосовували. Але була ще одна перемога наших повстанців цього дня. Адже їм пощастило захопити один із трьох більшовицьких броньовиків! Зі спогадів очевидців і учасників цього бою знаємо, що цей броньовик більшовикам поламався. Під час спроби його полагодити нападників і застали бійці самооборони. Налякавши більшовиків, хлопці з Лагодова  захопили важку військову техніку, якою згодом пересувалися найближчими селами, начепивши попередньо синьо-жовтий стяг! Таким чином вони піднімали бойових дух наших людей і закликали не боятися нових окупантів, а безжально їх нищити.

Розмовляючи з мешканцями згаданого села, чув від них, що про цей бій і про збитий літак доповіли особисто московському диктатору Сталіну. Кажуть, що він дуже здивувався й запитав своїх пахолків, чи справді існує така країна Лагодів, де було збито його літак. Але насправді не знаємо, чи так  було. Проте дуже добре знаємо імена героїв, які очолили цей героїчний і, справді, унікальний в історії людства бій. Це – Іван Крамар, Теодор і Дмитро Цимбали, Степан Антошків.

Ці люди разом зі своїми побратимами виграли цей бій. Звичайно, промайнув якийсь час і на Лагодів посунула нова орда окупантів. І їх було ще більше, вони були ще жорстокішими. І цей бій розтягнеться вже на місяці, роки, десятиліття.

Гинутимуть українські патріоти. Тамтешні старші люди розповідали, що ще багато років у цьому селі тривав збройний опір окупантам. Повстанців ставало все менше. Але їх усе привозили й привозили у Лагодів із навколишніх лісів мертвими і кидали посеред села. На пострах місцевому люду. Мовляв, бійтеся нас і коріться Москві, бо вони не боялися й ми їх знищили. Це були жахливі картини Середньовічної жорстокості, які в минулому столітті в повному обсязі відновила на нашій землі Москва.

Та українці не скорилися, а боролися з ворогами всіма доступними засобами.

Знаємо, що останнім із повстанців Лагодова впав у жорстокому бою з московськими окупантами М.Брилинський. 2 квітня 1950 року цей герой потрапив у засідку катів із НКВС неподалік рідного села. Він не просив залишити йому життя, не шукав у ворогів ласки. Він як герой вступив із окупантами в свій останній бій і загинув смертю героя за всіх нас, за Україну.

І смерть усіх воїнів УПА не була марною. Бо українці в 1991 році таки здобули свою державу. І зараз ведемо з Москвою кривавий бій за волю, за рідну мову, за рідну церкву, за своїх дітей, онуків, рідних. Не забуваймо про це саме напередодні Дня незалежності України. Бо наш ворог не змінився. Коли він програв на Донбасі, то намагається знівелювати нашу перемогу різними підкупами, провокаціями, політичними маніпуляціями. А робить усе лише для того, щоб як і 20 серпня 1944 року отримати змогу перетворювати наших із вами дітей, онуків і правнуків у московське гарматне м‘ясо. Щоб добувати руками молодих українців і українок нафту, газ, золото, вугілля. Щоб молодих українців і українок гнати під прицілом загонів НКВС на завоювання для Московщини нових територій. Пам‘ятаймо про це, будьмо пильними.

Ми зараз бачимо, що Московія гине. Зараз пахолки Путіна влаштували Чорнобиль-2 на Білому морі, його пахолки жорстоко розганяють людей на мітингах у Москві. У Московії тепер щодня падають літаки й гелікоптери, горять ліси й склади з боєприпасами та хімічні підприємства. Так Бог карає нащадків ординців, послідовників Леніна, Сталіна, Жукова, Путіна та інших катів за їхні страшні злочини.

Треба розуміти, що пропаганда Московії робить усе можливе й неможливе, щоб відмити кров невинних людей із рук Путіна. Адже це на його совісті смерть 13 тисяч українських воїнів, пасажирів малазійського «Боїнга». Зрештою, це він видав наказ зруйнувати місто Грозний з усіма його мешканцями. Ми з вами знаємо про страшний злочин царя Ірода, який наказав знищити немовлят. Але чомусь ніхто зараз не згадує, що саме на руках Путіна кров невинно замордованих 40 тисяч чеченських діточок віком до 15 років. І їх знищували, бо знали, що за їхніми гірськими традиціями діти зобов‘язані відімстити ворогам за смерть своїх батьків. Вдумаймося лишень, у третьому тисячолітті лідер великої держави наказав знищити 40 тисяч маленьких діточок, які ще не мали жодних гріхів! Куди ж самому Іроду до ката Путіна! І всі ми з огидою спостерігаємо, як деякі лідери світових країн подають руку, яка густо замащена в крові цих невинних діточок! І розуміємо, що всі потопи, вибухи, катастрофи на Московії – це кара Божа. А деякі світові лідери вдають, що нічого не трапилося, закривають очі на страшні злочини Москви.

Тому не дозволяймо себе обдурити й твердо стіймо на позиціях української державності. Як це зробили юні хлопці зі села Лагодів 75 років тому. Вони навіть загинувши, стали легендарними. Про них ми пам‘ятаємо. А про тих, хто проти них боровся, усі забули.

Щиро вітаємо всіх читачів із Днем незалежності України!