Сумна звістка надійшла 22 червня 2021 року з Івано-Франківська.

Цього дня зупинилося серце одного з найобдарованіших і найталановитіших вихованців футболу Західної України – Ярослава Думанського.

Це була унікальна постать в українському футболі. Його батько, Мирослав Думанський, також був свого часу провідним футболістом у Івано-Франківську.

 Тому Ярослав Думанський мав із кого брати приклад і переймати досвід.

Уже з дитячих років він проявив свій яскравий талант і лідерські якості.

У всіх колективах, за які доводилося виступати Ярославу Думанському, його обов‘язково обирали капітаном! І ще характерною особливістю його спортивної кар‘єри було те, щоб у якій команді він не з‘являвся, його одразу ж ставили в основу!

Так трапилося і вже  дуже далекого 1976 року, коли в Івано-Франківськ на товариську гру завітали знамениті тоді львівські «Карпати».

Зіркові гості  сподівалися на легку перемогу. Та  ніхто не знав, що місцеві тренери ризикнуть випустити проти команди вищої ліги 16-річного дебютанта Ярослава Думанського.

І яке було здивування й, водночас, захоплення, коли цей високий і худорлявий хлопчина в одному з епізодів без підготовки пробив під поперечку гостей – 1:0. З цим рахунком перемогли господарі, а тренери «Карпат» негайно зустрілися з батьками футболіста. Невдовзі він уже був гравцем «Карпат».

А ще з дитячих років Ярослав був капітаном усіх юнацьких і молодіжних збірних СРСР!

У 1977 і 1978 роках юнацька збірна СРСР на чолі зі своїм капітаном Ярославом Думанським здобула відповідно бронзу та золото ЧЄ.

У 1979 році він виводив на поле збірну СРСР на молодіжному ЧС у Японії. У фіналі він вивів свою команду проти молодіжки Аргентини, капітаном якої був тоді ще зовсім юний Дієго Марадона! Аргентинці тоді перемогли – 3:1.

Як згадував Ярослав, на святковому вечорі Марадона запитав про преміальні гравців збірної СРСР. Коли він дізнався, що футболісти отримали премії у сумі двох тисяч доларів, то довго й нестримно сміявся. Бо його гравці отримали 200 тисяч доларів (кожному!).

Тим не менш Ярослав Думанський за підсумками цього чемпіонату отримав не лише срібну нагороду, але й іменний годинник за індивідуальні досягнення від знаменитої фірми «Сейко»!

Уже наступного року він тріумфував на молодіжному ЧЄ (1980 рік), де збірна СРСР здобула золото!

Та не все так просто складалося в гравця за межами поля. Адже СРСР був – імперією зла, де панували каральні органи.

Уявіть собі, як галицького хлопчину, нехай і надзвичайно талановитого футболіста, довго й наполегливо «обробляли» кати з КДБ СРСР. Знаючи про його популярність і постійні поїздки за межі СРСР на різні турніри, КДБ намагався його завербувати. І робилося це жорстко й цинічно. А він же був тоді практично дитиною. Були погрози, були вмовляння, але Ярослав Думанський не дав себе завербувати. Про все це свого часу він розповідав автору цих рядків.

Були тріумфи і поразки. Коли в 1980 році блискучий склад «Карпат» розколовся через автомобіль «Волга» (на який зараз ніхто б і не глянув, бо на нинішніх дорогах він має вигляд не машини, а колимаги), а тоді це була недосяжна мрія для 95 відсотків мешканців СРСР, то саме Ярослав був серед тих, хто викладався на полі.

«Було жахливе відчуття, коли ти буквально б‘єшся на полі за команду, за вболівальників, а деякі ображені через «Волгу» футболісти просто відбувають номер, – згадував Ярослав Думанський. –  У перерві одного з матчів я із пересердя жбурнув бутси об стіну й заявив, що на другий тайм не вийду. Бо ж треба було хоча б якось вирішити цю ситуацію».

Коли тодішня комуністична влада знищила «Карпати», то багатьох футболістів перевели у СКА «Карпати». Був серед них і Ярослав Думанський. Гравці вже отримали військові звання й форму. На зустріч із ними прибув якийсь генерал.

«Я також прийшов у зал, де відбувалася зустріч, -згадував згодом Ярослав. – Усі сиділи у військовій формі, з короткими стрижками. А я  з‘явився у джинсах і з дуже довгим волоссям. Генерал просто закипів: «А це ще що за чудо!» – «Сам ти чудо і йди на ..й!» – почув у відповідь від мене».

Згодом Ярослава керівництво СКА- «Карпат» перепросило й він поїхав на збір у Сочі. А там зустрівся з легендарним тренером Євгеном Лемешком, який тоді тренував харків‘ян.

Він і запропонував Ярославу негайно перебратися в «Металіст», який тоді виступав у вищій лізі. Згадавши пригоду з московським генералом, Ярослав повернувся в готельний номер, забрав свої речі й перебрався в готель до харків‘ян.

У 1982 році київське «Динамо», за яке тоді виступав Ярослав, здобуло Кубок СРСР. Усі прагнули здобути ще й золоті медалі. Кияни вели відчайдушну боротьбу з мінським «Динамо». На жаль, були клуби, які відверто допомогли саме білорусам тоді здобути золото. Але до цього боротьба тривала завзята. У Краснодарі кияни завдяки голу Ярослава Думанського перемогли – 1:0. На жаль, автору єдиного гола дісталося від тамтешніх уболівальників. Розлючений на Ярослава за цей м‘яч уболівальник влучив у його голову важкою металевою монетою.

Під час одного з поєдинків поміж заклятих суперників – київського «Динамо» і московського «Спартака» у Москві – ЦТ припинило на якийсь час трансляцію. А зробили це через те, що під час однієї із сутичок поміж гравцями-суперниками розпочалася жорстока бійка. Українські козаки, а серед них тоді був і Ярослав Думанський, добре порахували ребра москалям! Коли відновили трансляцію, то вболівальники побачили, що багато футболістів мали   перебинтовані голови.

Ярослав Думанський багато років приносив радість мільйонам уболівальників своєю грою.

Він здобув чемпіонство й Кубок країни в складі київського «Динамо», став майстром спорту міжнародного класу. І дуже шкода, що його покоління футболістів так швидко йде від нас.

Григорій Батич мав усього 50 років, коли покинув цей світ. Не дожили до 60 років Андрій Баль і Юрій Суслопаров. Усього 60 років прожив легендарний Марадона.

І ось на 62 році життя нас покинув легендарний футболіст Ярослав Думанський.

Добрий, чесний, справедливий, патріот України.

Сумуємо і пам‘ятаємо…