Іван Врецьона, який відомий як поет Іван Златокудр, щоліта протягом майже 60 літ приїжджає у Винники, де народився. Із 1959 року він живе і працює в Польщі.

Іван Врецьона – український поет, перекладач, член Спілки польських письменників.

Народився і жив на винниківському «Куті» – вулиці Руській. Коли гостює у місті дитинства та юності, то більшу частину часу проводить  у винниківському лісі.

«Тут я оздоровлююся і черпаю силу та натхнення», – розповів Іван Врецьона. Винниківська природа знайшла відображення в поезіях і світлинах, які також полюбляє робити пан Іван.

Має за плечима закінчені зооветеринарний інститут у Львові, правничий відділ Вроцлавського університету, але його постійно вабить поезія. Перший вірш «Небо» (зі студентського товстого записника) ще в 1961 році надрукував варшавський український тижневик «Наше слово». У творчому доробку Івана Златокудра тринадцять  віршових збірок, у тому числі дев’ять українською мовою, чотири – польською.

Частенько пан Іван фотографує винниківський ліс, але не просто як картинку, а як «цікавий образ». Ці його світлини якнайкраще підійшли до автобіографічних збірників спогадів і роздумів Петра Перога, якого переселили в Польщу разом із батьками з Рава-Руської. Друг Івана Врецьони в двох частинах книги подає свою родову біографію та тлі буремних подій в Галичині та Польщі у ХХ столітті. У першій частині йдеться про події Другої світової війни та перші післявоєнні роки на теренах Закерзоння. У другій – про операцію «Вісла». Комуністична влада Польщі разом із сталінсько-радянським режимом взялася за нищення українських поселень у Закерзонні. Про свої поневіряння по концентраційних таборах і розповідає автор.

Обкладинки обох частин книг прикрашають фотографії, які зробив Іван Врецьона у Винниках на Лисивці.

«На обкладинці до першої частини – світлина обпаленого дерева як символ покаліченої долі українця та його родини, – каже Іван Врецьона. – А ілюстрацією до ІІ частини книги стала фотографія коріння дерева, що символізує сум за рідною Україною, родинне коріння. Обидві фотографії не були зроблені спеціально для книг Петра Перога, але дуже добре доповнюють його розповіді та спогади».