Нещодавно виповнилося 90 років винниківчанці Анні Тесарівській. У юні роки вона допомагала українським повстанцям. Із проголошенням  незалежності була однією з активних учасниць відродження у Винниках товариств «Просвіта» та «Союз українок».

Анна Тесарівська є народною майстринею, а її чудові вишиті рушнички прикрашають винниківські церкви.

З нагоди славного ювілею Анну Тесарівську привітали Винниківська міська рада, просвітяни, представники винниківського осередку «Союзу українок».

Народилася Анна Тесарівська 26 лютого 1928 року в селі Яблунівка, що в Підгаєцькому районі Тернопільської області.

У підлітковому віці їй довелося пережити всі жахіття військового лихоліття, бачити багато смертей. Адже вона пережила роки Другої світової війни, двічі – окупацію Західної України радянським режимом.

Разом із іншими дівчатками вона пройшла тритижневі курси медсестер, щоб у разі потреби могла надати допомогу людям. Насамперед, курси організовували для того, щоб було кому допомогти українським повстанцям.

Пані Анна згадує, що одного разу ці знання їй згодилися й вона перев‘язувала пораненого українського патріота.

Старожилка згадує, що в околицях їхнього села перебував великий повстанський відділ.

«Яке ж то було славне військо, всі молоді й дуже гарні, – каже пані Анна. – У цьому відділі завжди панував лад, усі були стрункі й виховані. Та минали роки важкої підпільної боротьби з московським окупантом. І цих хлопців ставало все менше й менше. Ворог постійно присилав нове військо. А наші хлопці гинули й гинули один за одним у навколишніх лісах у нерівній боротьбі з енкавеесівцями. І їхні тіла люті вороги звозили під стіни нашої сільської «Читальні», щоб люди їх упізнавали. Коли вороги дізнавалися, що вбитий ними повстанець має в селі рідних, то їх (родину) усіх депортували в Сибір. Люди жили в великому страху».

Особливо запам‘ятався тоді молодій дівчині епізод із загибелі її односельця-повстанця Михайла Фуча.

«Цього дня вороги мали вивозити на Сибір наших односельців, а серед них і родину Михайла Фуча, – продовжує розповідь пані Анна. – Цей молодий хлопець-повстанець вибрався на велику гору, що була біля нашого села. Звідти він спостерігав, що ж у нас робиться. Мабуть, хотів дізнатися й про долю своїх рідних. Із села його помітили енкаведисти. Й один із них, добре прицілившись, влучним пострілом у голову вбив Михайла. Тіло цього молодого хлопця вороги, немов м‘ячик, котили з крутої гори, б‘ючи ногами, в село. Його там залишили для впізнання. І так лежав цей молодий патріот посеред села. Люди  боялися зізнатися, що знають його. Бачили мертве тіло Михайла й його батьки. Але були настільки нажахані московським терором, що також змовчали. Згодом  їх усе ж вивезли в Сибір».

Та все минулося. Молода дівчина вступила  у Львівський політехнічний інститут. Після його завершення потрапила за розподілом у Білорусію, де працювала інженером на цементному заводі.

Згодом вийшла заміж за свого земляка. Виховала  разом із чоловіком дітей, дочекалася внуків. Спорудили у Винниках чудовий будинок. Чоловік пані Анни помер 4 роки тому.

Багато років пані Анна Тесарівська працювала у науково-дослідному закладі, що в селі Підгірне (неподалік Винник).

А ще Анна Тесарівська захоплюється вишиванням. Вона згадує, що прекрасними вишитими візерунками славилася її бабуся.

«Бабуся завжди прагнула, щоб одяг усіх наших рідних мав елементи вишивки, – мовить пані Анна. – Колись вона навіть не дозволила своєму синові одружитися з дівчиною, бо та, мовляв, не вміла вишивати. На її переконання, не вміючи вишивати, дівчина не може бути й доброю господинею. Для її сина та його дівчини це стало драмою всього їхнього життя. Коли ця  дівчина, не дочекавшись від коханого пропозиції вийти за нього заміж, пішла за другого, то наш родич дуже важко пережив  цю подію. Досить сказати, що він, не тямлячи себе від горя, пробіг лісом уздовж дороги, якою рухався весільний кортеж (звичайно, що возами) його коханої. Та вона їхала брати шлюб із другим. Ось така була драматична історія в нашій родині через вишивку».