Щоб зробити правильний вибір між договором дарування і заповітом, необхідно розуміти, в чому полягають принципові відмінності між ними. Інформацією на цю тему ми попросили поділитися партнера рубрики «Правові акценти», начальника відділу правопросвітництва та взаємодії з суб’єктами надання первинної правової допомоги Першого львівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Ростислава Заваду (адреса Центру: м. Львів, вул. Г. Чупринки, 71; конт. тел.: (032)237-08-09).

• У чому полягає особливість спадкуванння майна за заповітом?
• Заповіт – це односторонній правочин, який вважається дійсним після того, як заповідач в установленому порядку і в належній формі виявить свою волю. Про складення заповіту заповідач може сповістити своїх спадкоємців чи інших зацікавлених осіб, а може й не знайомити їх із своєю останньою волею, що ніяк не впливає на дійсність заповіту.

Особливість заповіту полягає в тому, що цей правочин настільки тісно пов’язаний із особистістю заповідача, що виключає його складання за допомогою представника чи довіреної особи.

Незалежно від змісту заповіту право на обов’язкову частку в майні заповідача мають пенсіонери за віком, неповнолітні та особи з інвалідністю.

• Назвіть вимоги до оформлення заповіту.
• Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Він має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо фізична особа у зв’язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину в її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Особа, на користь якого заповідається майно, не вправі підписувати його за заповідача. Якщо заповідач неписьменний або сліпий, нотаріус прочитує йому текст заповіту, про що на заповіті робиться відповідна відмітка. Якщо сліпий громадянин письменний, він сам підписує заповіт. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках.

Наступні вимоги – заповідач повинен бути дієздатним на момент укладання заповіту; зміст заповіту не повинен суперечити закону і повинен відображати дійсну волю заповідача; заповіт має бути посвідчений приватним або державним нотаріусом, що є необхідною умовою його дійсності, або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст.ст. 1251-1252 Цивільного кодексу України. За посвідчення заповітів справляється державне мито. Державні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють державне мито в розмірах, установлених чинним законодавством, а приватні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють плату, розмір якої визначається за домовленістю між нотаріусом і громадянином або юридичною особою.

• Які існують види заповітів?

– «Заповіт з умовою»: заповідач може вказати виникнення права на спадкування в особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов’язаної, так і не пов’язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання в певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо), якщо дана умова не суперечить закону або моральним засадам суспільства.

«Секретний заповіт» – заповіт, із змістом якого не має право ознайомитися навіть нотаріус.

Третій вид – «Заповіт подружжя»: подружжю надано право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належало йому на праві спільної сумісної власності. Після смерті одного з подружжя частка у праві спільної сумісної власності переходить до подружжя, який пережив, а нотаріус накладає заборону на відчуження, зазначеного в заповіті майна.

Накладення заборони на майно після смерті одного з подружжя може порушити права так званих обов’язкових спадкоємців, які незалежно від змісту заповіту, мають право на певну частку. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті.

За життя дружини та чоловіка кожен із них має право відмовитися від спільного заповіту. Така відмова підлягає нотаріальному посвідченню.

Водночас, подружжя володіє не лише спільним сумісним майном, а й певним майном, яке належить йому на праві приватної власності. Спільний же заповіт подружжя не охоплює всього належного на праві власності майна, тому кожен із подружжя повинен скласти ще й заповіт, в якому визначити долю такого майна на випадок свої смерті.

Розірвання шлюбу припиняє статус подружжя, а недійсність шлюбу (визнання шлюбу недійсним) анулює статус подружжя, у зв’язку з цим розірвання шлюбу чи визнання шлюбу недійсним після складення заповіту подружжя позбавляє цей заповіт юридичного значення без пред’явлення відповідного позову. У такому випадку спадкування відбувається на загальних підставах.

• Що ж таке договір дарування?
• Договір дарування – це домовленість, за якою одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір дарування вважається укладеним з моменту передання майна (реальний договір), окрім випадків, коли дарувальник зобов’язується передати обдаровуваному майно у майбутньому (консенсуальний договір).

• Договір дарування може має бути письмовим?
• Є кілька форм. Усна: застосовується для договорів дарування предметів особистого користування та побутового призначення.

Проста письмова: для договору дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому та за умови, що згідно з законом не потрібне нотаріальне посвідчення та (або) державна реєстрація відповідного договору (зразок договору дарування).

Письмова нотаріальна: при даруванні валютних цінностей  на суму, яка не перевищує 50-кратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Письмова нотаріальна з наступною державною реєстрацією: у випадку дарування нерухомого майна.

– Які суттєві відмінності між заповітом і договором дарування? Розкажіть, зокрема про витрати, які чекають при їх оформленні.

• Момент переходу права власності. У випадку з заповітом спадкоємець стає власником, тільки повністю пройшовши процедуру оформлення спадщини, яка включає в себе: відкриття спадщини (потрібно подати заяву про прийняття спадщини протягом 6 місяців, починаючи з дня смерті спадкодавця); ведення спадкової справи і збір документів; реєстрацію права власності.

У випадку дарування обдаровуваний стає повноправним власником вже при житті дарувальника.

Щодо витрат. При оформленні договору дарування необхідно буде оплатити послуги бюро технічної інвентаризації та нотаріуса, квитанції за видачу довідок про відсутність арешту та податкової застави. Пільги по оплаті за вищеперераховані послуги відсутні. Крім цього, на обдарованого покладається обов’язок сплати державного мита, що становить 1 % ціни договору. У договорі дарування завжди вказується вартість подарованого майна. Саме з цієї вартості і нараховується мито. Якщо в дар ви отримуєте квартиру, будинок чи інше приміщення, його вартість зазначається у витязі з реєстру прав власності, що надає відповідний відділ Реєстраційної служби управління юстиції в області. Подарунки від родичів першого та другого ступеня споріднення оподатковуються за нульовою ставкою (примітка: членами сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені. Членами сім’ї фізичної особи другого ступеня споріднення вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки).

У випадку з успадкуванням необхідно буде платити нотаріусу за посвідчення заповіту, оцінювачам за підготовку звіту про ринкову вартість майна, нотаріальний тариф за видачу свідоцтва про право на спадщину. Додайте до цього тимчасові витрати в 6 місяців і оплату послуг «технічного та правового характеру» у самій нотаріальній конторі. Родичі першого та другого ступеня споріднення звільняються від оплати податку на спадщину.

• Якщо людина склала заповіт на нерухомість чи подарувала щось вартісне, є можливість скасувати своє рішення?
• Заповіт надає значну свободу вибору для спадкодавця. Одночасно може діяти один або й декілька заповітів. Головне, щоб вони не суперечили один одному. Заповіт спадкодавець може змінити або скасувати у будь-який момент (що на практиці нерідко і робиться в останні роки життя). Строк оскарження заповіту – три роки з моменту, коли особа дізналась або могла дізнатись про порушення своїх прав.

Договір дарування скасувати практично неможливо, якщо немає вагомих обставин. Як, наприклад, недієздатність на момент вчинення правочину (складання договору). Позовна давність про визнання договору дарування недійсним становить один рік із моменту укладення договору.