Сьогодні, 20 лютого, у бібліотеці для дорослих зібралася громада Винник різного віку, щоб вшанувати пам’ять героїв Небесної сотні та сучасної війни.

Поетичні рядки та факти про Майдан присутнім розповіли бібліотекарі Наталя Шмигельська, Марія Кітура, додавши до виступу відеоряд тих трагічних подій. Чимало винниківчан, які прийшли на вечір-реквієм, тихцем витирали сльози від зворушливого виступу бібліотекарів і кадрів документальних фільмів, на яких – закопчені обличчя змучених людей, барикади, беркутівці, які б’ють мирних українців…

У заході вдало поєднали і слово, і пісню, і патріотичну композицію завдяки юному співакові Северину П’ятакову, вихованцям Театральної студії «ЗМВ».

«Сьогодні ми згадуємо, вшановуємо героїв Небесної сотні, які розуміли, що хочуть жити по-новому, переглядаємо відео того часу, коли піднялася всі Україна, – зазначила завідувач бібліотеки для дорослих Ірина Андрухів. – Війна триває. На прикладах різних воєн, Майдану ми маємо розуміти, що не все так просто дається в нашій державі. Вчергове треба подумати, що можемо зробити для того, щоб ми жили в мирній, успішній державі».

Наталія Іваніцька не приховувала сліз під час реквієму. Виявилося, що жінка пережила весь жах подій на Майдані, пропустила їх через душу і серце, бо там був її син. «Я на той час була працівницею Збройних сил України, – розповіла пані Наталя. – Тодішній міністр оборони заборонив військовослужбовцям відвідувати Майдан. Але я не стрималася. Я порушила цей наказ. 9 лютого я була на Майдані. Все побачила на власні очі. І прийняла з розумінням слова сина, що він мусить бути там. Мабуть, оті мої поетичні слова, які я написала, коли перевезла своїх маленьких дітей з Росії в Україну, на рідну землю, закарбувалися у їхній свідомості: «Нехай мої діти цю землю плекають. Хай мову пізнають, пісні…» А сьогодні в мене перед очима той Майдан. Я не бачила війни. Бог милував.  Але те, що я побачила на Майдані… Я подумала, що саме так виглядає війна. Напевно, я зустрічала тих людей, які через тиждень загинули… Ми живемо й зобов’язані пам’ятати тих, які пішли в небеса. І не тільки пам’ятати, а працювати кожен на своєму місці, щоб наша рідна земля ставала кращою».