40 років тому таємниче зник легендарний композитор Володимир Івасюк.

Саме 24 квітня 1979 року світоча української сучасної пісні, легендарного Володимира Івасюка бачили живим і неушкодженим востаннє.

Цього квітневого дня чотири десятки років тому Володимир Івасюк прийшов на заняття в консерваторію,  перед цим пообіцявши своїм батькам повернутися додому о 13-ій годині.

Але більше його живим ні батьки, ні мільйони прихильників його творчості не побачили.

Лише 18 травня тіло композитора й співака було виявлено солдатом під час військових навчань у Брюховецькому лісі, що  поблизу Львова.

Люди одразу ж заговорили, що композитора знищила московська влада, адже в цей час його популярність була просто неймовірною. А в   Москві споконвічно насторожено сприймали все українське.  Митець отримував величезні гонорари за свої твори. А ще він мав отримати їх у валюті за платівки, які було видано в Канаді. Кажуть, що за два місяці до зникнення Володимира Івасюка викликали в зловісне КДБ, де йому пропонували віддати весь свій валютний гонорар у так званий радянський «Фонд миру». Натомість, радянська влада обіцяла випустити митця в Америку. Адже СРСР була, справді, тюрмою народів і за спробу покинути межі імперії зла людей карали довгими роками концтаборів і розстрілами. І це не перебільшення! Це – факт! Зараз, коли незалежна Україна отримала безвізовий режим із ЄС, сучасникам, а особливо молоді, важко в це повірити, важко це усвідомлювати. Володимир Івасюк відмовився віддавати свої чесно зароблені гроші московській владі. Йому почали шкодити: усунули із переліку претендентів на престижну тоді мистецьку премію, не дозволили поїхати на міжнародний фестиваль, навіть виганяли з навчальних закладів (все це влада робила протягом його короткого, але яскравого життя і все це детально описано в життєписі митця).

Та як би там не було, але Володимир Івасюк пішов із життя зовсім молодим у розквіті слави й популярності.

Тодішня влада доклала максимум зусиль, щоб переконати громадськість у тому, що Володимир Івасюк звів порахунки з життям. Та люди були й зараз переконані в тому, що його смерть – справа тодішньої влади, яка знищувала все українське. Ми знаємо, що Росія нищила й нищить українську культуру, наших творчих людей (це й зараз продовжується, згадаймо хоча б нашого славного оперного співака Василя Сліпака). Після загибелі Івасюка, вже у 1984 році, цими ж московськими катами був замордований парох Винник Антін Поточняк, якого вони майже постійно від сорокових років мордували або в концтаборах, або в тюрмах. У львівській в‘язниці цей греко-католицькй священик і помер у віці вже 70 років! Після цього, у 1985 році, в концтаборі був закатований ще один геній України – поет і дисидент Василь Стус. А скільки мільйонів українців і українок було замордовано всіма окупантами в нашій Україні! Ми навіть не знаємо їхньої кількості, їхніх імен! А тоді ж московські кадебісти мали необмежену владу. 22 травня тисячі людей прийшли на похорон Володимира Івасюка, який відбувся у Львові – на Личаківському цвинтарі. Поховання переросло у потужну протимосковську акцію. З багатьма її учасниками ще довго «спілкувалися» кадебісти.

Уже в роки незалежної України кримінальну справу про смерть Володимира Івасюка двічі відкривали (2009 і 2014 роки).

Знайти правду в цій трагічній історії заважає те, що всі її матеріали вивезені кадебістами в Москву й зберігаються там під грифом «таємно».

І саме цей факт є найбільшим аргументом, що українця Володимира Івасюка таки вбила тодішня московська влада. Як вона знищила тисячі українських письменників, артистів, політиків, священиків тощо.

Є люди, які стверджують, що бачили композитора живим і після 24 квітня 1979 року.

Газета «Винниківський Вісник» у цю сумну річницю пропонує читачам свою версію останнього дня, коли Володимира Івасюка люди бачили живим. Наголошуємо, що це лише наша версія.

Із часу зникнення Володимира Івасюка у Винниках не припинялися розмови, що цього квітневого дня його багато людей бачили у нашому місті – на теперішній вулиці Івасюка.

Саме так, адже на сучасній вулиці Івасюка у Винниках у радянський період був один із найкращих і найвідвідуваніших у Львівській області ресторанів (тоді ця вулиця мала назву Танкістів, а в приміщенні ресторану й далі людно, адже там тепер працює величезний супермаркет).

І цього дня він чомусь не повернувся додому, як пообіцяв своїм батькам, а з якихось причин поїхав у винниківський ресторан. Як ми знаємо, він був людиною популярною й шанованою, тому багато клієнтів одразу ж упізнали Володимира Івасюка. Також не знаємо ні людей, із ким від приїхав у ресторан, ні скільки їх було. Мабуть, що  він гостився не один. Також не маємо певних підтверджень, щоб  його хтось спеціально шукав цього дня. Ймовірно, що так. І не знаємо як і хто його знайшов у Винниках – у згаданому закладі. Але таки ймовірно, що хтось повідомив людей, які 24 квітня (також ймовірно) його для чогось розшукували, що Івасюк перебуває саме в ресторані.

Натомість, знаємо, що в ресторан увійшло двоє чоловіків. Побачивши їх, Володимир Івасюк підвівся й підійшов до них. Свідки, які бачили цю сцену, говорили, що одного з цих чоловіків він мав знати й розумів, що з ним хочуть зустрітися. Після цього вони втрьох вийшли з винниківського ресторану й більше композитора живим не бачили.

Ось така історія про, можливо, останній день у житті Володимира Івасюка й стосунок до цього нашого міста.

А що було з ним далі й аж до 18 травня – не знаємо. Можливо документи, які ховають від громадськості в Москві, допоможуть розкрити всю правду про цю трагедію. А можливо московська влада, замітаючи сліди свого чергового звірства (як вони це зараз роблять у справі про отруєння у Солсбері), вже знищила всі документи. Безсумнівно, що більшість учасників цієї трагічної й таємничої історії донині живі й здорові. Більшість із них уже давно мала б перебувати на пенсії. І якщо це було, справді, вбивство, то роблять і робитимуть усе, щоб ми ніколи не дізналися правду. Але треба також розуміти, що й правди ніколи не заховаєш. Прийде час і люди дізнаються все: хто брав участь у цьому звірстві, хто й які виконував дії, нам назвуть усі прізвища (як це трапилося, для прикладу з убивством Степана Бандери).

А наразі можемо констатувати, що вулиця, на якій востаннє бачили живим Володимира Івасюка, зараз носить його ім‘я. І також  не знаємо певно, чи це простий збіг обставин, чи, можливо,  хтось знав цю історію й наполіг, щоб одну з найголовніших артерій Винник перейменували на честь нашого славного й незабутнього Героя України  Володимира Івасюка.

Сорок років минулого від його зникнення й смерті, а його пісні й далі залишаються найпопулярнішими, його творчістю захоплюються десятки мільйонів людей. Про нього зберігається пам‘ять. Його спів лине над Україною й над усім світом. Така доля після смерті дарується Богом лише  геніальним людям. І тут можна наводити багато спільного з іншими творчими особами, які пішли з життя, але їхні твори живуть своїм життям. Узяти б для прикладу трагічну долю композитора Леонтовича, якого також замордували московські кати. Але його безсмертний «Щедрик» навіть після його трагічної загибелі лунає не лише над Україною, але й над цілим світом. І це є найкращим нагадуванням убивцям і катам, що справжнього генія й патріота вбити неможливо. Усі люди насолоджуються їхніми творіннями, а для катів це вічне нагадування про їхній гріх і злочин. І від цього вони ніколи не заховаються.

На фото читачі можуть побачити приміщення колишнього винниківського ресторану, де зараз працює великий супермаркет.