Карантинні обмеження змінили життя багатьох людей, адже більшість заходів відмінено. Навчальні заклади працюють у режимі онлайн.

Та життя триває. Люди продовжують ходити у крамниці за продуктами, вирішувати свої нагальні проблеми, допомагати один одному в подоланні труднощів.

Журналісти «Винниківського Вісника» поцікавилися у відомого спортсмена, майстра спорту міжнародного класу з вільної боротьби Юрія Ідзінського про його життя під час карантину.

З‘ясувалося, що цей дуже відомий спортсмен продовжує інтенсивно тренуватися, щоб зберегти потрібну фізичну форму для подальших змагань.

• Юрію, що змінилося для вас на період карантину?
• Найперше це те, що перенесено чемпіонат України. Я готувався до виступу у ньому. Та через пандемію коронавірусу цей важливий для всіх борців турнір перенесено на невизначений термін. Це ж стосується і чемпіонатів світу та Європи, у яких я сподіваюся виступити. Але тренування я не припиняв. Як і навчання в інституті. І тренування, і навчання зараз відбуваються в режимі онлайн. Тому мені немає коли нудьгувати. Звичайно, бракує спарингів, адже всі спортзали зачинено. До цього ж, мені важко знайти спортсмена для спарингу, бо я виступаю у ваговій категорії до 125 кілограмів. Та всі ми, зрештою, в рівних умовах. Гадаю, коли відновляться змагання, то з‘ясується, хто краще й наполегливіше готувався.
• Більшість змагань і турнірів відбуваються в інших країнах. Чи багато цікавого пощастило вам побачити під час перебування за межами України?
• Дуже багато цікавого. Я люблю подорожувати й надзвичайно захоплююся історією. Насамперед, стародавньою Грецією та стародавнім Римом. Мені пощастило, що багато турнірів відбуваються саме в Італії. Тому мав можливість ходити тисячолітніми вуличками Риму. Побував у Колізеї, де тисячі років тому відбувалися грандіозні битви гладіаторів. Зараз ми всі розуміємо, що це було вкрай жорстоко й неправильно, але тоді світ був зовсім іншим, панувало інше розуміння щодо взаємовідносин людей. Та попри те, саме стародавні Греція та Рим розпочали демократичні традиції, яких і зараз дотримуються цивілізовані країни. В Італії дуже привітні люди. Це ж можу сказати й про іспанців, естонців, казахів. Перебуваючи в Естонії, мав можливість оглянути їхню чудову столицю – Талінн. Там для бажаючих оглянути їхнє місто є спеціальні електровелосипеди. Годинна прогулянка містом на ньому коштує всього один євро. От ми з іншими спортсменами збірної України скористалися такою гостинністю естонців. Було дуже цікаво!
• Окрім спорту та подорожей, що вас ще цікавить?
• Я маю з кого брати приклад. Адже моєму дідусеві зараз 72 роки, а він і хвильки не посидить без роботи. У свої роки він цікавиться комп‘ютерною технікою, вміє все робити власноруч. Він дуже вправний зварювальник. І я переймаю його вміння, його досвід. Хочу також вміти робити все своїми руками й мати досвід роботи у різних професіях.
• А як щодо майбутньої тренерської кар‘єри?
• Це мій фах. Я ж студент і мене цьому навчають. Але вміння в інших професіях також ніколи не зашкодить. А ще я завжди уважно аналізую вказівки своїх тренерів, які зараз зі мною займаються. Це ж завдяки їм я здобув стільки нагород, потрапив у збірну України з вільної боротьби. І мій перший тренер, майстер спорту Роман Проців, і мій теперішній тренер, майстер спорту Віктор Глібенко, передали мені дуже багато зі свого досвіду. Тому я їм дуже вдячний за це та активно переймаю їхні знання. У збірній України є також дуже фахові тренери, які допомагають нам, спортсменам, зростати у спортивній майстерності.
• Юрію, знаю, що у вас є молодший брат. Чи він також має нахил до заняття вільною боротьбою?
• Так. Мій брат Данило – 2009 року народження. Своєю статурою та зростом він уже відрізняється від однолітків. Має високий зріст і міцну статуру. Я багато передаю йому зі свого досвіду. Але роблю це дуже обережно, щоб не впливати на його вибір. Адже він ще зовсім дитина. Можливо, що він захопиться колись чимось іншим. Це має бути його вибір, а не мій чи наших батьків. Та, на мій погляд, у Данила є всі якості, щоб стати чудовим спортсменом-борцем.
• А ви задоволені своїм вибором у житті?
• Звичайно. Я дуже тішуся, що моя доля склалася саме так. Я вдячний за це своїм батькам, своїм рідним, своїм тренерам Роману Проціву та Віктору Глібенку. Без них не було б моїх перемог і медалей. Не було б стільки цікавих і захоплюючих мандрівок, не було б цього життєвого досвіду, який я вже здобув. Я, повірте, щасливий. І я бачу, що людям також потрібно те, що я роблю, чим займаюся. Я щасливий, коли під час нагородження спортсменів на різних міжнародних турнірах і змаганнях, звучить славень України і піднімається наш державний прапор. І не лише я, а й мільйони українців радіють цьому. Чи ж це не щастя, що ти приносиш радість мільйонам своїх співгромадян, своїм рідним, які також пишаються тобою? Я радію з цього й ціную підтримку рідних людей, всіх своїх уболівальників.
• Дякую вам за розмову та бажаю нових перемог!