Знаємо, що на території Винник людське життя вирувало дуже й дуже давно.

На горах, які оточують півколом наше місто, археологи знаходили й далі знаходять сліди людського життя й діяльності, яким декілька тисяч років.

Воно й не дивно, чому найдавніші знахідки трапляються саме на території наших прекрасних гір, які вкриті лісом. Адже саме в лісі давнім мешканцям Винник було зручно ховатися від ворогів. А їх, ворогів, завжди було багато, бо набіги різних орд і всіляких зайд тривали на нашу землю постійно.

Та розвиток цивілізації таки змусив наших пращурів вийти з лісів і будувати житло нового, більш комфортного й зручнішого для ведення господарки, так би мовити, «проекту».

А ще ту з‘явився неприступний на свій час і дуже похмурий для того, щоб відлякувати різних зайд і ординців, замок. Учені кажуть, що на початках оборонна споруда у Винниках була з дерева. А вже згодом замок було реконструйовано  і він став частково кам‘яним і цегляним.

А споруджували замок галицькі королі, щоб захистити Львів зі сходу від нападів страшних орд.

Зараз на цьому місці функціонує тютюнова фабрика (вона працює у Винниках вже понад 200 років!).

Не дивно, що Винниківський замок було споруджено саме на цьому місці. Адже з його неприступних для ворогів стін добре видно навколишню територію на десятки кілометрів. А коли ще орда задовго до Винник палила села, то небезпеку було видно ще з більшої відстані.

Ми собі можемо тепер лише уявити мужніх українських воїнів, які зі стін Винниківської фортеці спостерігають за чорною лавиною ординців, які раз-по-раз, виринають із густої завіси куряви, збитої тисячами кінських копит. Ще за десятки кілометрів чути страшний гомін, ґвалт і крики ординців і невільників, яких вони вже взяли у полон і женуть, щоб прикритися ними під час штурму…

Та воїнів ніщо не бентежить, вони завжди готові до відсічі й знають, що їхню фортецю ворог не зможе захопити. Навпаки, тут, на крутому пагорбі перед міцними мурами багато ворогів завершать свій ганебний розбійницький шлях. Бо для цього й викохала, й зростила їх місцева українська земля, щоб вони не лише працювали тут. Але щоб під час небезпеки рятували її від набігів ворогів (і не лише зі сходу!).

І воїни на мурах міцно тримають у своїх могутніх руках мечі та луки, списи й сокири. Ой, не легко буде сьогодні ворогам! Багатьох із них уже ніколи не побачать їхні батьки, дружини, діти, друзі. На жаль, багатьох захисників Винниківського замку також після цієї січі не дочекаються вдома. Але вони не загарбники, вони віддають своє молоде життя або своє здоров‘я за рідну Україну, за свою родину й за землю, яка їх викохала й виростила. Тому нехай начуваються вороги!

І ось вороги підступають до замку. Їхні лучники вже випускають перші стріли. Лава за лавою намагається видертися хоча б до мурів, але раз-по-раз їм на голови виливають гарячу смолу, кидають велетенське каміння. А ще українські воїни дуже влучно знищують нахабних завойовників своїми стрілами. А населення з найближчих і дальніх сіл, яке встигло заховатися за міцними мурами, робить усе, що їм наказують воїни: подають гарячу смолу й каміння, допомагають пораненим. Але не тільки люди, але й міцні мури захищають цю святу землю. Бо вороги вже застосовують кам‘янометальні машини. Та від міцних мурів відбивається каміння й навіть калічить напасників, які занадто близько підійшли до Винниківського замку! Час від часу викрешують вогонь ворожі стріли, які своїми металевими наконечниками вдаряються об ці мури…

Минали роки, десятиріччя, сторіччя, а мури й надалі захищали українців-русичів, які споконвічно жили на цій святій землі.

Та нема нічого вічного під сонцем. Битви, час, людські руки й людська байдужіть стали причиною, що споруди нашого замку й міцні мури упродовж століть ставали все меншими й меншими. Замок згодом став монастирем, після цього – тютюновою фабрикою. З‘явилася нова зброя, яка зробила стародавні фортеці непотрібними. Мабуть, багато теперішніх споруд у Винниках стоять на  міцних фундаментах із каміння, що колись було в згаданих нами мурах. Кажуть, що центральна частина Винник і теперішньої тютюнової фабрики густо помережані підземними галереями. Місцеві краєзнавці розповідали, що така підземна галерея колись з‘єднувала Винниківський замок із Чортовою скелею. Також маємо давні спогади, що саме біля цієї скелі спорудив собі оборонну вежу один із київських королевичів, який через конфлікт зі своїм батьком змушений був шукати притулку в Галичині.

Та чи залишилося хоча б щось від міцних мурів замку? Так! На щастя, частина його давньої стіни пережила всі історичні біди й буревії.

Пропонуємо читачам поглянути на залишок муру Винниківського замку. На жаль, залишився лише маленький фрагмент замкової стіни. Та він стоїть! І його добре видно з низинної частини Винник. Лишень уявіть собі, що цей фрагмент стіни бачили очі багатьох поколінь, людей, які волею долі тут народилися й мешкали або з різних причин тут побували. І люті вороги, які упродовж довгих століть не раз намагалися заволодіти нашим містом, нашою землею, бачили саме фрагмент цього муру (див. фото). Чи не диво це?

Любіть свою землю, свій народ, любіть і шануйте Україну. Бо ще ніхто й ніколи не заслужив нічого доброго в чужій землі й у чужинців. І «думайте, гадайте, чужого научайтесь, але й свого не цурайтесь…». Не голосуйте на виборах «по-приколу», бо ваш вибір це не лише ваше життя й ваших рідних. Це життя людей, які живуть поруч із вами. І коли ви зі своєї дрімучості, злоби або просто зі своєї дурості зробили неправильний вибір, то люди, які живуть поруч із вами, також будуть потерпати від вашого вибору! Ось так укотре підтверджується істина, що ми всі, хто живе на цій чудовій планеті, перебуваємо «в одному човні»… І коли один із нас помилився, то потерпають всі люди, які перебувають у цьому «човні».

Пам‘ятайте, що в нас довга й світла історія. А ворог хоче її собі присвоїти. І цей давній мур він також прагне собі присвоїти. Адже саме Росія вже вкрала у нас із вами нашу давню назву – Русь!

Також пам‘ятайте, що в Україні шостий рік іде війна зі страшним і безжальним ворогом – нащадками Золотої орди – Росією (у минулі століття вони не один раз штурмували Винниківський замок!). Чого хоче Путін? Чи він хоче нашої землі, вугілля, зерна? У Путіна та його безмовних рабів є багато доларів, щоб усе це придбати на Заході! Чого ж він так нахабно преться в Україну, адже теперішня війна з Росією триває вже довше, як Друга світова!!!

Він прагне лише одного – наших із вами дітей! Так, і цих, що зі сміхом голосували «по-приколом»! І всіх решту. Йому треба молодих українців і українок, щоб було кому безоплатно працювати в Заполяр‘ї й далі валити ліс у безкрайній тайзі. Щоб було свіже гарматне м‘ясо на нових війнах, які ось уже протягом п‘яти століть ведуть проти цивілізованого світу ці жорстокі нащадки Золотої орди. Хоча, вдумайтесь, всі нащадки головних сьогоднішніх ординців дуже добре живуть на Заході,  у Росію повертатися не збираються. Тому будьмо пильними й бережімо наших дітей. І навчаймо їх любити свій народ, шанувати рідну землю і ніколи не робити важливого вибору «по-приколу»!

І ще дуже важливо зберегти цей давній мур, адже це один із фундаментів історії нашого міста, нашої України.

На жаль, досі не знайшлося фахових спеціалістів, які  хоча б якось його «законсервували», зробили б навколо нього відповідну огорожу. Й, зрештою, це чудовий об‘єкт для відвідування туристами! Нам є чим гордитися! І є що людям показати!