28 червня 1941 року: Винниківська Голгофа

Рівно 79  років тому московські окупанти вчинили у Винниках криваву різанину! У неділю, 28 червня, ми відзначаємо День Конституції України. Ось уже шостий рік в Україні триває повномасштабна війна. Московський агресор усіма засобами намагається підірвати незалежність нашої держави, знищити Україну. Російські солдати своєю присутністю паскудять нашу святу землю на Донбасі й у Криму. А їхня

Рівно 79  років тому московські окупанти вчинили у Винниках криваву різанину!

У неділю, 28 червня, ми відзначаємо День Конституції України. Ось уже шостий рік в Україні триває повномасштабна війна. Московський агресор усіма засобами намагається підірвати незалежність нашої держави, знищити Україну. Російські солдати своєю присутністю паскудять нашу святу землю на Донбасі й у Криму. А їхня  «п‘ята колона» активно допомагає заганяти українців у нове російське ярмо зісередини країни.

Пам‘ятаймо, що росія – ворог  жорстокий і безжальний. Вони проливали й далі проливають українську кров без жалю. На совісті росії вже десятки мільйонів замордованих українців.

А ще згадаймо сьогодні  сімох безвинних жертв московського терору, наших земляків-винниківчан, які загинули від рук російських окупантів саме 28 червня, але  79 років тому.

Отож, 28 червня 1941 року  російські солдати (тоді їх називали червоноармійцями)  влаштували у Винниках криваве пекло. Про це знаємо з письмових спогадів місцевих мешканців. Живуть зараз у Винниках і нащадки закатованих червоноармійцями цього літнього дня людей. На жаль, наприкінці минулого року відійшов у засвіти безпосередній свідок цього комуністичного злочину. Це – відомий митець, лауреат премії імені Тараса Шевченка Мирон Кипріян (27 липня  пану Мирону виповнилося б 90 років).

Тоді, 28 червня 1941 року, московські кати вдерлися й до їхньої садиби. Та сім‘я пана Мирона встигла заховатися у підвалі. Нікого не виявивши, хтось із червоноармійців, про всяк випадок, жбурнув у вікно їхнього будинку гранату.

Пан Мирон був тоді ще маленьким хлопчиком. Але саме тоді він дізнався від дорослих про страшну різанину, яку вчинили російські бандити у військовій формі над мирними  винниківськими мешканцями. Він навіть тоді побував на місці катувань і розстрілів. Замордованих людей там уже, зі слів пана Мирона, не було. На витоптаній траві залишилася тільки їхня запечена  кров.

Про цей страхітливий військовий злочин згодом письмово засвідчили місцеві мешканці Оксана Кипріян, Зеновія Жук, Любов Клочник і Тарас Влох.

Отож, цього літнього дня, 28 червня 1941 року, на залізничній станції у Винниках (на місці, де тепер розташована пожежна частина) у потяг вантажилися червоноармійці. Вони саме  панічно втікали від німців. Допоки тривала посадка, деякі радянські військовики вдиралися в найближчі до залізниці житлові будинки й мордували їхніх мешканців. Зокрема, свідки цього дня бачили й письмово засвідчили згодом, що кілька червоноармійців через сад увірвалися в будинок 70-річного вчителя-пенсіонера Василя Григоровича Лученка.

Старенького на цей час чоловіка нелюди погнали в його ж садочок. Він  робив спроби вирватися з рук катів, але вони його жорстоко побили прикладами рушниць й одразу ж розстріляли. Кривава драма тривала далі. Московські нелюди проникли в будинок ще одного пенсіонера на той час – 74-річного лікаря Становського. Убивши його, нелюди за волосся витягнули з хати його важкохвору й  паралізовану тещу та рідну сестру його дружини, яка  була також уже в поважному віці.

Під час кривавої розправи, згадують очевидці, жінки весь час молилися. А ця, що була паралізованою, намагалася захиститися від катів зі сходу розп‘яттям. Але цього дня вороги не знали жалю: нещасних жінок також розстріляли.  Їм до рук потрапив і 56-річний Теодор Іванович Сеньків, який мешкав неподалік вокзалу. І його замордували червоні кати. У цей час неподалік у полі працювали чоловік і жінка, які були місцевими мешканцями й жили, зі слів свідків, на теперішній вулиці Галицькій у Винниках (народна пам‘ять зберегла тільки прізвища замордованих – Корабова та Саварин). Їх також червоноармійці холоднокровно розстріляли.

Припинити екзекуцію катам довелося через німецький літак, який наближався на низькій висоті. Злякавшись, убивці побігли до потяга й незабаром чкурнули на схід.

Ця кривава розправа над мирними мешканцями Винник настільки приголомшила й налякала інших людей, що замордованих ховали потайки. Боялися, щоб більшовики не дізналися про це й не почали знову вбивати. Жертв більшовицького терору поховали у братській могилі на найближчому до вокзалу цвинтарі – німецькому (тоді його називали – австрійським).

Відчувши запах людської крові коні, якими перевозили жертв московського терору, сполошилися й, відірвавшись від воза, втекли. Згодом господар знайшов їх аж у Підбірцях.

Саме в ці червневі дні 1941 року  більшовики мордували людей у в‘язницях на території всієї України. Зі спогадів старожилів Винник (зокрема, Мирослава Тички та нині покійної Ольги Магаляс-Гуманенко) знаємо, що в львівських тюрмах від рук більшовиків у ці дні загинули й мешканці нашого міста.

Ольга Магаляс-Гуманенко свідчила, що на власні очі бачила в львівській тюрмі трьох розіп‘ятих священиків. Одному з них у розпоротий живіт хтось із більшовицьких нелюдів задля сміху встромив мертве немовля (тепер дослідники знають, що одним із розіп‘ятих священиків був отець Зеновій Ковалик).

Ось така вона московська дружба й демократія. Пам‘ятаймо про це й будьмо зваженими й обачними. Бо московський кат і далі не полишає спроб захопити Україну й забрати наших із вами дітей. Пам‘ятаймо, що йому (Путіну та його прибічникам)  потрібно дуже багато «гарматного м‘яса», багато молодих і здорових людей для каторжної праці у Заполяр‘ї та в Сибіру. Таке, на жаль, вже було в нашій історії. Бо вічна мерзлота вкрита українськими кістками. Захистимо Україну – збережемо життя й краще майбутнє своїх дітей і всіх наших нащадків.

Перелік закатованих 28 червня 1941 року мешканців Винник:

Василь Григорович Лученко, 1871 року народження.

Теодор Іванович Сеньків, 1874 року народження.

Яримович Клементина Вацлавівна, 1862 року народження.

Мариновська Ганна Василівна, 1876 року народження.

Становський Кароль Якубович, 1867 року народження.

Пані Корабова.

Пан Саварин.

Рік і день смерті у них один. Згадаймо в своїх молитвах і цих безвинних жертв московсько-більшовицького терору.

visnyk
ADMINISTRATOR
PROFILE
Володимир ГАВРИЛІВ

Дивіться також

Залишити коментар

Ваш email не буде опубліковано. Обов'язкові поля позначено *

Cancel reply

Останні новини