19 січня відзначається велике церковне свято, присвячене Хрещенню Господньому в річці Йордан. Свято відоме своїми цікавими традиціями, головною з яких є купання в річці або озері з освяченою водою.

Винниківчанка, кандидат історичних наук Оксана Сапеляк пояснила назву цього свята, повідомляє «Винниківський Вісник».

Поширене вживання слова «Водохреща» як похідне від слова «хрест»  

– Водохрища – один із трьох празничків, які приходять до нас у гості, – День Трьох Святих Осіб чи Богоявлення під час освячення Ісуса в Йордані. Очевидно, нема потреби доводити, бо кожному добре відомо, що Іван Предтеча в Йордані освячував Ісуса Христа. Одначе нині в літературі та усному мовленні «ВодохрЕща», тобто похідне від слова «хрест». Чому? Адже факт є той, що під час описаної в Євангеліє події, у воду занурювався не хрест, а Христос. На той час хрест ще не був християнським символом, бо увійшов у релігійну культуру значно пізніше – після розп’яття і воскресіння Ісуса Христа. Обряд хрИщення існував задовго до розповсюдження знаку хреста. В Євангеліє розповідається, як до Івана, сина Захарії «виходили Єрусалим і вся Юдея і приймали ХрИщення від нього в річці Йордані» (Ілюстрована Біблія для молодих, Рим, 1963, с.368-369).

У молитві під час обряду хрИщення дитини (чи дорослого) мовиться: «Сповни його/її сили Святого Духа з’єднання з ХРИСТОМ твоїм, щоб він не був/вона не була більше дитиною тіла, але дитиною Твого Царства».

Суть обряду ясна й однозначна: зануритися у воду – зануритися в Христа, стати християнином/християнкою. Врешті маємо надійне джерело – Святе Письмо. У «Діянні апостолів» у першому ж розділі читаємо: «…бо Іван хрИстив водою, ви ж будете охрИщені по кількох цих днях Святим Духом» (Святе Письмо Старого і Нового Завіту. Повний переклад здійснений за оригінальними єврейськими, арамейськими та грецькими текстами, 1991).

Що кажуть словники

– Чому ж так міцно ввійшов у наше мовлення вислів «хрЕщення»? Розгорнемо «Етимологічний словник» Макса Фасмера, в якому пояснюється наступне: старослов’янське «крѣстъ» означало не хрест, а Христос, відтак похідне «крѣстити». Цікаво, що польсько-український словник, виданий у Варшаві 1990 р., подає: «chrzcić» – «хрИстити», «chrzestny» – «хрИщений».

Тепер глянемо до староукраїнського (руського) словника, де зафіксовано «Хрѣстосъ», «хрѣстъ», а також «хрѣстиянинъ» і паралельно «хрестиянинъ». Як бачимо, стара літера «ѣ» прочитувалася по-різному: в українській мові побутували «хрИщені», «хрИстиянин», на північних територіях (згодом Московії) «ѣ» читалося як «Є» («хрЄстіянін», «крЄстіті», «КрЄстітєль». Зрозуміло, що в умовах «політики зближення» української з російською входить у словники «хрЕщення», «ВодохрЕща». Хоч в народі у багатьох регіонах Україні досі звучить «ВОДОХРИЩА», а не «Водохреща» і не «Водохрестя».

Внаслідок зміни одного звука (літери) мимоволі утверджувалася в свідомості людини думка про те, що під час обряду Хрищення дитина приймає символ Христа – хрест, а не самого Триєдиного Бога. В іншому значенні слово «хрест» загалом розуміється як життєва ноша, тобто взяти на себе хрест – взяти тягар. Тоді як Хрищення – єдність з Богом несе в собі життєдайну радість перебувати під опікою, під захистом, під крилом великої Любові, відтак, зрозуміло, прийняти і символ – хрест животворящий.

При перегляді українського правопису переміг страх перед нововведеннями?

– Велася мова про перегляд українського правопису. Врешті як наслідок суперечок переміг страх перед нововведенням. До слова: у Німеччині за останні сто років не побоялися тричі змінювати правопис (востаннє – в ХХІ столітті). Тому й досі український правопис неправомірно диктує застарілі правила. Хоч в даному випадку від зміни одної букви (звука) змінюється смисл, закладений у слова «хрИстити», «ВодохрИща». І змінюється кардинально.