Сьогодні свій 73-річний ювілей відзначає один із найкращих вихованців винниківського футболу – Юрій Гданський.

Усе своє життя Юрій Євгенович Гданський назавжди пов‘язав із футболом і винниківським стадіоном. Та це й не дивно, бо батько пана Юрія також був знаним винниківським футболістом – вправним воротарем.

На жаль, батько й син так ніколи й не зустрілися на футбольному полі, бо воротар винниківської футбольної команди Євген Гданський після вогнепального поранення зійшов у могилу ще до народження сина. Але любов до спорту й, зокрема, до футболу, передалася від сина до батька І син Юрій продовжив славні традиції винниківського футболу.

Потужна гра Юрія Гданського у складі винниківського клубу привернула увагу до нього тренерів львівських «Карпат». Перебуваючи у  найкращій команді Західної України, Юрій Гданський виступав за її дублюючий склад.

«Виступаючи за дублерів «Карпат», мені найбільше запам‘ятався наш виїзд на матч чемпіонату колишнього СРСР у Ташкент – столицю Узбекистану, – розповідає Юрій Гданський. – Це – південь, тому вдень там неймовірна спека. Пригадую, прилетіли ми туди й нас зустріли представники «Пахтакору». До готелю було близько, але водій нас тоді добре й довго повозив розпеченими південним сонцем вулицями їхньої столиці. У салоні автобуса львівські футболісти перебували немов у сауні, а коли ми нарешті добралися до готелю, то були, немов вичавлені лимони. У готелі годі було переночувати, бо й там було неймовірно спекотно. Ми поливали водою з крана свої простирадла й обмотувалися ними. Та матерія враз ставала сухою – вода випаровувалася миттєво. Наш провідний захисник Валерій Сиров із мокрим простирадлом вийшов на балкон, щоб там заночувати. Але коли у них настає глибока ніч, то й температура повітря падає миттєво й стає вже холодно. І перед важливою грою Сиров ще й простудився. Але й на цьому не завершилися наші пригоди, бо господарі, використовуючи  кліматичні умови своєї країни, призначили поєдинок на період, коли в Ташкенті стояла найбільша спека – 40 градусів! Нашим гравцям не те, що бігати, просто дихати було важко. Легендарний нападник «Карпат» Янош Габовда так весь поєдинок і простояв у центрі поля. Бо ні сил, ні можливості загрожувати воротам суперника через неймовірну спеку не мав. А на спонукання тренерів просто відгаркувався. Мовляв, через цей поєдинок я не змушений померти від обезводнення організму».

 Технічний, із сильним і влучним ударом Юрій Гданський уже був «на підході» до основи львівських «Карпат», але важка травма перекреслила всі його плани. Під час гри за дублерів «Карпат», яка відбувалася в Червонограді, суперник потрапив у ногу Юрія Гданського. Допоки команда поверталася з Червонограда до Львова, то нога страшенно розпухла. Довелося довго заліковувати цю травму. Його місце в команді посіли інші футболісти й із мрією про виступи в «Карпатах» йому довелося розпрощатися. Та в 60-их роках минулого століття на Західній Україні була ще одна команда майстрів – «Нафтовик» із Дрогобича. Керівництво цього клубу одразу ж запропонувало Юрію Гданському перебратися у Дрогобич. І він погодився на цю пропозицію. Згодом Юрій Гданський багато років захищав кольори винниківського клубу, а після завершення кар‘єри розпочав тренерську діяльність. І тут він досяг ще більших вершин. Адже передав свій талант, свої знання багатьом юним футболістам. Серед його найвідоміших вихованців треба згадати легендарного Олега Лужного та Романа Толочка.

Заслужений майстер спорту Олег Лужний за свою кар‘єру встиг здобути звання чемпіона СРСР, України, Англії, виступити за збірні України й СРСР. У нього дуже багато нагород. А його  неймовірно яскравій футбольній кар‘єрі дав старт саме Юрій Гданський. І Романа Толочка знають уболівальники футболу України, бо він дуже вдало й довго захищав честь львівських «Карпат». Чудовим тренером став і син пана Юрія – Роман Гданський, який зараз продуктивно працює у ФК «Львів».

І до становлення ФК «Рух» Юрій Гданський також доклався, віддавши цій команді багато своїх сил, знань і праці.

Зараз у великому футболі на чільних посадах перебувають багато його вихованців. На жаль, багато з цих людей давно забули про людину, яка дала їм, як колись говорили, «путівку у футбольне життя», опікувалася ними, немов власними діточками, давала власні гроші на громадський транспорт. Час минув і все це забулося. Та винниківська футбольна громада пам‘ятає про нього, шанує його. Адже для Винник він був і залишається справжньою футбольною легендою.

І ще дуже шкода, що Юрій Євгенович так донині й не отримав високе звання заслуженого тренера України. За свої досягнення у вихованні юних футболістів він мав би його отримати ще у 80-роках минулого століття. Адже саме тоді його найкращий вихованець Олег Лужний увійшов у когорту провідних футболістів. Та не отримав. І причина досить банальна. Бо, з‘ясувалося, що для цього треба було клопотатися й докладати максимум зусиль самому претендентові на це звання. Потрібно було походити у «високі» кабінети, попрохати. А у Юрія Євгеновича завжди часу обмаль: його чекали юні футболісти, матчі, турніри, поїздки. І так минав час, минали роки. І зараз Юрій Євгенович Гданський не сидить удома. Щодня він поспішає на роботу. На жаль, тепер уже не тренує. Але завжди поряд із улюбленим винниківським стадіоном на якому він виріс і провів усе своє свідоме життя. І навіть зараз має роботу майже на стадіоні. Тому коли є хвилька часу, то завжди поспішає туди, щоб подивитися матч, зустрітися з друзями, колегами, надати мудру пораду чи настанову.

Редакція газети «Винниківський Вісник» приєднується до всіх привітань, які сьогодні прозвучали на адресу Юрія Євгеновича Гданського, та бажає йому вже найближчим часом отримати високе звання заслуженого тренера України. Нехай навіть із запізнення на десятки років, але, справді, Юрій Євгенович на нього заслужив!

Володимир ГАВРИЛІВ