Повернення до часів печерних людей або чим загрожують технології ?
Сьогодення дивує нас найрізноманітнішими винаходами та креативними ідеями, без перебільшення, надворі давно настала ера технологій і щодня розвивається в геометричній прогресії. Технології надають нам безліч можливостей, стають новою робочою силою, генерують коди та грають в шахи на рівні найвидатніших гросмейстерів, але не слід забувати про темну сторону технологічного прогресу. Не потрібно далеко ходити, як наприклад химерний політ на марс, квантові комп’ютери, штучний інтелект, все це дрібниці в порівнянні з нашим кращим другом – смартфоном. Чимала частка “оцифрованого” суспільства має залежність, і навіть не усвідомлює цього. Це дуже підступна залежність, яка видає себе за звичайну розвагу, спосіб комунікації, який не може принести шкоди, а лише слугує зручним інструментом в нашому суспільстві, це – номофобія, простіше кажучи, почуття страху і занепокоєння у людини через відсутність її пристрою мобільного зв’язку, номофобія, неофіційно визнана хворобою XXI сторіччя. Заради справедливості, варто зауважити, що важливу роль в контексті залежності від смартфона відіграє власне інтернет і те, які можливості він надає. Однак більшість сучасних мобільних пристроїв мають таку функцію з необмеженим доступом до найрізноманітніших розваг. Також зауважу, що наукові дослідження на цю тему почали проводити не так давно, адже ніхто не очікував доволі стрімкого росту даної індустрії та можливих побічних дій, але зараз із цілковитою впевненістю можна сказати, що залежність від смартфона це залежність в абсолютному значенні цього слова. Доведено, що залежність від смартфона за хімічними процесами в мозку, дуже схожа на залежність від наркотиків.
Як це працює ? Гаджети надають задоволення швидким і легким способом завдяки постійній сенсорній стимуляції, і активують центри винагороди мозку. Використання розважальних функцій гаджетів, наприклад, гра у відеоігри, стимулює вироблення дофаміну – гормону задоволення. Щобільше, навіть саме очікування моменту, коли можна буде грати у відеогру (використання гаджета) стимулює викид дофаміну. Щоправда, викид дофаміну в неприродний спосіб (як паління цигарок, алкоголь, наркотики тощо) змушує наш мозок просити його все більше і більше. Причини, чому нас може тягнути до додаткової стимуляції дофаміну, а в нашому випадку саме до смартфона, це наявний рівень тривожності і бажання позбутися цього емоційного стану за допомогою переходу від реального життя у віртуальне. Існує навіть такий науковий термін, який вдало підкреслить все вищезгадане, але мовою розумних слів, адиктивна поведінка – це прагнення до відходу від реальності, за засобами змінення свого психічного стану. Адиктивна поведінка – один із типів девіантної (відхильної) поведінки з формуванням прагнення людини до відходу від реальності, шляхом штучного змінення свого психічного стану, засобами застосування деяких речовин або постійної фіксації уваги на конкретних видах діяльності з метою розвитку і підтримки інтенсивних емоцій. Замість того, щоб знайти будь-який оптимальний вихід із важкої ситуації адиктивна особистість просто уникає проблем.
Втеча від реальності спровокована через особливості власного досвіду, проблем та пов’язаним з ними стрес, але Йапін Ірен виокремлює у своїх роботах основні, на його думку, причини:
● Страх безпорадності й ізольованості від зовнішнього світу. Ледь кнопкові телефони пішли в минуле, смартфони стали не просто нашими незмінними супутниками — вони повністю підпорядкували нас собі. І якщо раніше відсутність зв’язку з світом було цілком природним явищем, сьогодні це призводить до паніки — немає можливості викликати допомогу, немає зв’язку з близькими і друзями, ні навіть годин і календаря. Що вже говорити про інтернет в смартфонах, електронних книгах, іграх та інше.
● Реклама. Дорослі, усвідомлені люди ще здатні протистояти потоку зайвої інформації, а ось несформована психіка дітей не дозволяє їм здійснювати відсів непотрібного і потрібного. Причому, чим більше ненав’язлива реклама (фільми, мультфільми, зірки спорту і шоубізнесу тощо), тим міцніше в голові дитини зміцнюється думка, що життя без телефону неможлива, що «шкіра та кістки» — еталон краси, що курити — це круто, а пляшечка віскі повинна завжди стояти в домашньому барі. Що стосується татусів і матусь, що на них впливають за допомогою численних акцій, казкових знижок, «багатофункціональності», моди тощо
● Страх самотності. Самодостатність, як явище, поступово йде в небуття. І сучасне молоде покоління помилково приймає за самодостатність здатність тривалий час перебувати на самоті, обклавшись мобільними телефонами, планшетами і ноутбуками. Згідно з проведеними експериментами, не більше 10 відсотків людей витримують хоча б день без гаджету. Здавалося б, що складного — провести день в реаліях нормального життя, залишивши вдома всі засоби зв’язку, але нікому відправити смс-ку, ніхто не дзвонить, ніхто не шле листи на «мило» і не стукає в скайп чи телеграм. І настає відчуття своєї непотрібності, а слідом за нею — спустошеності і панічного страху самотності. Ніби тебе викинуло на безлюдний острів, твій крик розносить вітер, і єдиний, хто тебе чує — ти.
● Ілюзія соціальності та безкарності. У реальному житті людина практично не має друзів, спілкується з ким-небудь вкрай рідко, сором’язливий, небагатослівний, можливо, має валізу комплексів. Телефон — одна з можливостей відчути себе потрібним, ігноруючи будь-які бар’єри, властиві реальному житті. Форуми, соц. мережі та ін. В інтернеті можна бути ким завгодно, можна плюнути на правила пристойності, не стримувати своїх емоцій, не відчувати провини. За допомогою одних тільки смс заводять романи, розривають відносини, переступають ті межі, через які в реальності переступити не вистачило б сміливості.
У вас може з’явитись цілком логічне запитання – чому це хвороба ? Адже в сучасному світі прожити без смартфона досить складно, він шалено пришвидшує нашу комунікацію, дає можливість бути будь-де і будь-коли не встаючи з дивану, переглядати фільми та читати книги у безплатному доступі, та ще безліч функцій які тільки покращують наше життя. Так, безперечно ви матимете рацію, але зловживання такими функціями має, місцями, критичні наслідки. Проблематика зокрема залежності від смартфона в тому, що на відміну від наркотичної залежності, де причинно-наслідковий зв’язок видно одразу і дуже чітко, від гаджет-залежності ми отримуємо цілий букет наслідків, які часом складно відфільтрувати та одразу звернути на них увагу. Детальніше про це нам розповів Євсєєнко Ярослав Андрійович – Психолог-аддиктолог, керівник Психологічного Центру «ЯЄ»: “Залежність від гаджетів розглядається як хвороба через те, що вона може впливати на психічне та фізичне здоров’я. Психічний аспект полягає в тому, що використання гаджетів може викликати емоційну залежність, де особа відчуває потребу постійно перевіряти соціальні мережі чи інші додатки. Це може призвести до відчуття тривоги чи стресу при відсутності гаджета. З фізіологічного боку, використання гаджетів може активувати нейротрансмітери в мозку, такі як дофамін, які відповідають за винагородження та задоволення. Подібно до реакції на наркотики, це може призвести до розвитку толерантності та залежності. Цей механізм пояснює, чому люди можуть відчувати потяг до гаджетів і втрачати контроль над їхнім використанням. Надмірне використання може впливати на соціальні відносини, професійну діяльність та загальний стан здоров’я”.
Також, це всім відомі, в особливості підліткам, яким батьки завжди говорять – “не сиди в телефоні, очі зіпсуєш!”, власне, проблеми з нашим зором, адже людське око влаштоване так, що в нормальному режимі відбувається постійне перемикання зору з ближніх цілей на далекі. Коли ми занадто довго дивимося на дисплей мобільного телефону, ми змушуємо наші очі постійно працювати в режимі ближнього бачення. Результат: короткозорість. Відбувається це тому, що око не може постійно вправлятися в розрізненні дистанцій та налаштуванні на різні відстані. Якщо вам байдуже на свої очі, пропонуємо ще дюжину психологічних наслідків: паніка й тривога, за якими слідує почуття ізоляції/ фрустрації, дратівливість, гнів, виснаження, збільшення кількості помилок, прогули, хвороби, низький моральний дух/невпевненість у собі, вигорання й труднощі з концентрацією уваги, соматичні розлади (і як результат прямого впливу небезпечних видів залежної поведінки, і як результат впливу нездорового способу життя, пов’язаного із залежністю); соціальна дезадаптація (збільшення конфліктів з оточуючими, розрив соціальних зв’язків, втрата роботи або виключення з навчального закладу, загострення особистісних проблем, сімейні проблеми, девіантна поведінка); особистісні деформації (загострення акцентуацій та розладів особистості, руйнування системи мотивів, цінностей та індивідуальної моралі, збільшення агресивності та тривожності). Цей чималий набір негативних впливів на людину підкріплюється безліччю дослідженнями, зокрема. були використані матеріали з досліджень Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського.
Інколи, нам буває складно чесно собі зізнатися, що перебуваємо під впливом якоїсь залежності, тому цілком нормально, що перша ваша думка була такою – “я не залежний(а), в будь-який момент можу залишити це, просто зараз так краще, так комфортно”, тому щоб не виникали сумніви щодо кількості “залежних”, а також, що з чималою ймовірністю того, що ви перебуваєте в цьому числі, скористаюсь статистикою з дослідження Д. А. Єременко. Це дослідження проводили методом анкетування, до вибірки увійшли 84 особи 18-44 років. З них 40 досліджуваних віком 18-20 років, та 44 особи 42-44 роки. Як результат 96,4% опитуваних мають залежність від телефону, тоді як 3,6% такої залежності не мають. 42-44 років (44 особи) – 100% виявилися залежними від телефону, а незалежних у цій категорії не виявилось. З категорії віком 18-20 років (40 осіб) – 85% (34 особи) виявились залежними від телефону, а незалежних від телефону – 15% (6 осіб).
Оскільки користування смартфоном тісно переплітається з нашою буденністю, як з роботою чи навчанням, нам складно помітити надмірне використання цього гаджета, коли ти випадково у вільну хвилинку дивишся сторіс або вирішив перепочити у баталіях цікавої гри і це затягується, спочатку на кілька хвилин, а далі на години. Ця стаття не є агітацією до повної відмови від наших помічників, а пропонує альтернативу. Замінити смартфон можна безліччю цікавих зайнять, як прогулянка на свіжому повітрі, похід з друзями на каву, відвідини цікавих для вас заходів, де ви зможете познайомитись з однодумцями і корисно провести час. Користь звичайно дуже відносне поняття, інколи нам просто потрібно побути некорисним, але коли в цю мить ви загромаджуєте свій час переглядом “розважалок” ми не відновлюємо нашу енергію, а ще більше її витрачаємо, що провокує прокрастинацію. Тож, можна зробити висновок, що гаджет-залежність, або ж номофобія це справді хвороба ХХІ сторіччя, надмірне використання цього девайсу має великий перелік негативних впливів, на які не можна не звертати увагу. Позбутися цієї, для когось вже “вродженої”, звички буде непросто, але варто вірити в свої сили і поступово покращувати власне життя. Ви можете відмовитися від відеоігор, далі поставити обмеження в часі використання на програми які зазвичай забирають багато часу, такі як інстаграм, тік-ток ютуб, тощо. Ми не можемо відмовитися від нашої роботи, але під час її виконання, намагайтесь утримувати концентрацію тільки на ній. Ви можете використати цей час на щось, що буде приносити задоволення і відпочинок, до прикладу медитацію, дихальну практику, читання паперових книг або журналів, малювання, гру на музичних інструментах, або просто нічим, так саме нічим, проведіть такий експеримент, сядьте на стільці посеред кімнати і просто сидіть, прислухайтесь до різноманітних звуків, дивіться на дрібні деталі вашої кімнати, скільки часу ви зможете просидіти так, не відволікаючись на різноманітні чинники такі як телефон, телевізор, книжка тощо ? В буддизмі є такий принцип – якщо ви хочете дізнатися своє призначення, дайте зголодніти своєму розуму, нехай весь бруд осяде і свідомість, наче вода в озері після грози, стане чистою, тоді ви побачите, що вам потрібно насправді. Я не закликаю вас ставати буддистами, але інколи нам потрібно щоб весь накопичений інформаційний бруд, який ми поглинаємо з наших гаджетів осів, і наш стан значно покращиться.
Ростислав Чайка, студент факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка