На початку січня, коли в нас знову настала відлига (як і сьогодні), на вулиці Івана Франка у Винниках автор цих рядків побачив невеличке біле створіння, яке стрімко перетинало дорогу. Тваринка дуже добре виділялася на тлі чорного асфальту через свій білосніжний колір шерсті.
Відомо, що ці мініатюрні, але напрочуд сильні й бойові створіння мають здатність змінювати колір свого хутра – на літо вони стають жовтими або коричневими. На сильні снігопади взимку – білосніжними.
У давнину люди дізнавалися про те, що зима буде сніжною, спостерігаючи за зміною кольору ласиці (це була одна з багатьох прикмет, що зима буде сніжною). І дійсно, вже зранку сьомого січня сніг накрив своїм покривалом вулиці нашого міста.
Щодо цих тваринок, то вони споконвіку живуть поруч із нами, але дуже добре маскуються. Тому бачимо їх дуже рідко. Маючи мініатюрну будову, вони дуже сильні. Де перебуває ласиця – там не має місця для щурів і мишей. Адже маленька ласиця здатна знищити більшого від себе щура. Вона без вагань кидається у бій. Довелося дуже давно спостерігати, як величезний гризун намагався втекти від цього маленького й тендітного створіння. Тому ласиці ще й дуже корисні для людей.
І наостанок розповім давню історію про мудру ласицю, яку неодноразово переповідав мій батько (нині покійний).
Колись, дуже давно, в одній із хатинок, поруч із людьми, звила собі гніздечко ласиця. Жили люди й тваринка мирно. Одне одному не заважали. У хатинці з глиняною долівкою тваринці було завжди тепло й затишно. І привела вона там дитинчат. Бігаючи у своїх справах, залишала ласиця малюків у хаті, бо знала, що їм нічого не загрожує. Та одного дня господарі вирішили поправити глиняну підлогу й, розмішавши глину, почали вкривати нею долівку хатинки. А тут і гніздечко з маленькими тваринками. І вирішили люди перенести гніздечко в інше місце. Дуже обережно вони “переселили” дитинчат ласиці в інший куточок. Виконавши роботу, люди покинули хатинку, щоби долівка підсохла. Через певний час повернулася ласиця й кинулася шукати своїх дитинчат, а їх не було. Тоді розлючена тваринка вистрибнула з долівки на стіл, де стояв дзбан із молоком. Маючи на меті відімстити господарям за своїх втрачених дитинчат, ласиця піднялася на лапки й вприснула у дзбан свою отруту.
Покинувши стіл, тваринка почула якийсь шурхіт. Це заворушилися її малюки, відчувши, що повернулася мати… Перевіривши, що з ними все добре, ласиця знову вистрибнула на стіл, вперлася лапками у великий дзбан і перекинула його. Молоко з отрутою розлилося на долівку. Але люди були врятовані. Господарі через віконце спостерігали за діями ласиці й згодом розповідали цю історію багатьом людям. Ось такі вони розумні, сильні й з відчуттям справедливості дуже гарні тваринки – ласиці.
Володимир ГАВРИЛІВ