Зеновій Михайлович Красівський – український поет, літератор, член Українського національного фронту (УНФ) та Української Гельсінської групи (УГГ), останній Крайовий провідник ОУНР у підрадянській Україні, жертва радянської каральної психіатрії.

Народився Красівський 12 листопада 1929 року в селі Витвиця, тепер Долинського району Івано-Франківської області. У 1948 році всю його родину було вивезено в Казахстан, однак Зеновію вдалося втекти. До першого арешту 1949 року перебував на нелегальному становищі в Карпатах (був важко поранений) та у Винниках. Під час слідства витримав 21 день безперервних допитів. Засуджений ОСО НКВС до 5 років ув’язнення та довічного заслання. Покарання відбував у Архангельській області на лісоповалі. 1953 року був звільнений та відправлений до Караганди. Працював шахтарем. У 1957 був тяжко травмований і визнаний інвалідом ІІ-ї групи.

Зеновій Михайлович з великими труднощами повертається на рідну Україну та вступає на філологічний факультет Львівського університету, водночас працюючи у бібліографічному відділі наукової бібліотеки.
Упродовж усього свого життя Зеновій Красівський не припиняв боротися за свободу України.
У Винниках Зеновій Красівський довгий період переховувався в родини Йосифів (на вулиці Богдана Хмельницького).
Володимир ГАВРИЛІВ