Повномасштабне вторгнення росії на територію України внесло суттєві зміни в життя українських міст, поставило нові орієнтири в подальшому їхньому розвитку.
У Винниках, як і в багатьох інших куточках України, люди об’єдналися, щоб протистояти ворогу. З перших днів повномасштабного вторгнення місцева бібліотека № 34 перетворилася на волонтерський штаб, де небайдужі мешканці плетуть маскувальні сітки для українських військових.
Про те, як бібліотека стала центром допомоги та яка атмосфера панує всередині колективу, нам розповіла мешканка міста Винник – Надія Кіцак.
Пані Надіє, розкажіть, будь ласка, відколи існує цей так званий штаб. І звідки з’явилася ідея згуртувати навколо себе людей і плести сітки?
Війна. Люди, які усвідомлювали, що потрібно допомагати, – доєдналися. А Ірина Олегівна (завідувачка бібліотеки) всіх уже згуртувала. Багато таких осередків у Львові станом на сьогодні позакривалися, а ми тримаємося і функціонуємо в цих стінах третій рік день у день. Спершу тут перебували внутрішньо переміщені люди, які також долучалися до плетіння, а зараз сюди приходять лише одні й ті самі винниківчани. Ми тут, як сім’я (усміхається), святкуємо разом усі свята. У нас є пан Ігор, який взимку переодягнувся в костюм Миколая, і ми влаштували ініціативу для збору коштів на основи для сіток «Запроси Миколая додому». Хто хотів, той створював діткам свято вдома і робив хорошу справу.
Пані Надія в розмові згадує місцеву волонтерку Лілію, яка допомагає знаходити матеріали для плетіння сіток, і з сумом додає:
«Шкода, що мало людей усвідомлюють, якою важливою є ця потреба. Сюди приходять лише ті, які розуміють, що війна закінчиться і кожен поставить собі питання: «Що я зробив за цей час, який мій внесок у закінчення війни?»
Три роки плетіння сіток. Це дуже багато. Ви працюєте для певної бригади чи до вас приходять різні люди з різними запитами?
У нас на дверях висить папірець, де написана черга людей, яким потрібні сітки. Ось нещодавно приходить жінка і каже: «Мені потрібні сітки для сина». І ми уточнюємо, якого саме кольору, розміру, і виконуємо її запит. Наприклад, на Курщину ми плели білі, бо вже був сніг, зараз знову зелено-коричневі. По-різному буває. У нас тут у самих воюють діти, зяті, то ми також для них плетемо. Але ми стараємося віддавати сітки просто в руки, щоб бути впевненими, що вони потраплять саме на передову. Бо були випадки, коли ми мали неприємні ситуації з пересилкою, бо сітка потрапила не туди і лежала на складі, допоки військові не пішли у відпустку і самі не забрали її.
Чи є у вас особливі історії від військових, пов’язані з плетінням сіток? Розкажіть одну з них.
Ми робили сітки для одного військового і його знайомих. Він приїхав 2023 року на зимові свята сюди, у Винники, й розповідав, що коли вони летіли на вертольоті на «Азовсталь» з евакуаційною місією, щоб забрати поранених, то не знали, чи повернуться живими, прощалися з сім’єю, дивлячись на ці сітки, які нагадували їм про дім. Дякувати Богу, всі живі.
Наостанок пані Надія Кіцак наголошує, що головне – це бажання допомогти. «Не потрібно таких гучних слів, як патріотизм, любов до України, достатньо усвідомлення того, що кожен може зробити свій внесок у закінчення війни». Питання «Якщо не ти, то хто?» має стати ключовим для кожного українця.
Винниківська бібліотека – це приклад того, як звичайні люди можуть робити надзвичайні речі. Це місце, де панує атмосфера взаємодопомоги і єдності, де кожен відчуває свою важливість і причетність до спільної справи.
Павлюк Аліна, студентка першого курсу факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка